20.Онтологічний суб’єктивізм Берклі і г’юма

Суб’єктивізм – філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб’єкта.

Ця традиція зверталася до форм діяльності суб’єкта (свідомості), в яких формувався як предмет свідомості об’єкт. Вона заперечувала реальне існування речей, пояснювала процес пізнання як процес «творення» об’єктів.

Оригінальними і цілком самостійними у філософії Нового часу були навчання англійських мислителів Джорджа Берклі і Девіда Юма. Берклі та Юм жорстко розмежували області об'єктивного (зовнішнього, фізичного) та суб'єктивного (внутрішнього, духовного) і фактично зняли питання про їх співвідношенні та взаємодії. Берклі та Юм були послідовниками і продовжувачами в новій філософії цього напрямку і говорили, що коли ми сприймаємо якийсь предмет, то в будь-якому випадку маємо його зоровий образ, слуховий, дотиковий і т.д. Ми дізнаємося про наявність предмета через наші відчуття або почуття. Тому правильніше говорити, що перед нами - не предмет, а сума наших відчуттів або чуттєвих сприйнять його. Адже поза і крім почуттів ми не могли б взагалі нічого сприймати. Предметом філософії, значить, повинен бути потік вражень, сума сприйнять, чуттєвий досвід, а питання про те, який справжній світ, абсолютно безглуздий, тому що ми абсолютно відрізані від нього своєю суб'єктивною реальністю (сумою відчуттів).

З одного боку, філософія Юма і Берклі актуальна і на сьогоднішній день, адже дійсно наші відчуття грають величезну роль в пізнанні, але я не можу погодиться з їхніми висновками з приводу того, що ми можемо не пояснити що проходить, а всього лише описати свій чуттєвий досвід , наш розум безсилий відкрити невидимі механізми сущого, але здатний тільки констатувати удавану. Тому знати нічого, по великому рахунку, неможливо. На мій погляд такі висновки не можна прирівнювати до всіх суб'єктів, адже можливості сприйняття у кожного різні. Що не підвладне розуму однієї людини, підвладне іншому.

21.Абсолютний ідеалізм Гегеля

Основні роботи: "Наука логіки", "Філософія природи", "Філософія духу", "Філософія права", "Філософія історії" та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя - природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо. Г це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття

Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно - ідеалістично. Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, "відпускає з себе своє інше" - природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує "суб’єктивний" Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої люднім і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є "свободою порожнечі" говорив він. Гегель приходить до формули свободи як "пізнання необхідності".

Так що ж таке абсолютна ідея? Ідея, як єдність об'єктивної і суб'єктивної ідеї, є поняття ідеї, для якої ідея як така є предмет, осяжний собою всі визначення. Ця єдність є, отже, абсолютна і повна істина, мисляча себе саму. Тобто абсолютна ідея є істина як тотожність буття і мислення, тотожність об'єктивного і суб'єктивного. Це істина, існуюча сама по собі.

За Гегелем, абсолютна ідея намагається пізнати саму себе. Вона для цього розвиває здібності мислення у своєму інобуття - спочатку в речах, потім у живому (чутливість, подразливість, психіка) і, нарешті, в людині (свідомість). Цей процес складний, суперечливий. Змінюється багато поколінь і форм пізнання абсолютної ідеї - від міфології до самої вершини - філософії. У філософії теж був довгий шлях пізнання абсолютної ідеї. Кожен філософ лише потроху дізнавався окремі сторони абсолютної ідеї. Але ось перед Гегелем вона постала в її дійсному світі - розвивається по спіралі за законами діалектики. На думку Гегеля, його філософія - вершина філософської думки. Далі нічого робити ні абсолютної ідеї (вона домоглася своєї мети - пізнала саму себе), ні Гегелем (він пізнав максимум того, на що здатна людина).

Абсолютна ідея розглядається Гегелем у книзі «Наука логіки». У «Філософії духу» можна побачити ставлення до релігії Гегеля. Говорить про те чи є логіка Гегеля пантеїзму складно, т. к. пантеїзм Гегель розуміє по-іншому: «... Під пантеїзму не обов'язково треба розуміти ототожнення бога і емпіричних речей або людини і каменю, - під пантеїзму, кажучи точніше, слід розуміти саме вчення про перебування бога в світі в якості сутності речей, а не як просто речей ... ». У принципі, можна сказати, що позиція Гегеля близька до пантеїзму.