12. Висвітліть суть Кревської, Люблінської та Брестської уній, їх наслідки.

У 60-х роках XIV ст. внаслідок експансії Тевт. ордену помітно погіршилося зовнішньопол. становище Польщі. Вихід з такої ситуації і одночасно спосіб посилити д-ву польські феодали вбачали в унії з Литвою. Вони сподівалися відвоювати Помор'я, а також повернути Галичину, відібрану у Польщі Угорщиною, і примножити володіння шляхом захопл. інших земель Укр.та Білорусі. Великі надії на унію покладала римська курія і вище пол. католицьке духівництво, які прагнули поширити католицтво у ВКЛ і цим посилити вплив на сх.Європи.

Даючи згоду на укладення п.-лит. унії, литовські феодали прагнули з допомогою Пол. зберегти й зміцнити своє панування в Україні і Білорусі. Крім того, вони розраховували й на військові сили та диплом. підтримку Польщі у боротьбі проти Тевт.ордену. 1385 року укладена угода про династ. союз між ВКЛ і Польщею, за яким князь лит. Ягайло, одружившись з пол. корол.  Ядвігою, проголошувався пол. королем. Вже у 1387 р. польські війська разом з литовськими витіснили з Галичини угорські залоги і приєднали її до Польщі.

В історії ВКЛ Кревська унія була поворотним моментом: вона поклала початок соц.-пол. і культ. впливові магнатсько-шлях. Польщі на Литву. Разом з тим унія викликала невдоволення, зокрема серед укр. населення через посилення феод. гніту з боку лит. феодалів і загрозу поширення влади пол. магнатів на всю Україну.

Привілеєм Ягайло примушував усіх литовців приймати католицтво, забороняв шлюби між новоохрещеними литовцями і правосл., звільняв маєтки кат. духовенства від усіх повинностей. Католицизм став держ. релігії у ВКЛ. 

Восени 1386 р. першим підняв зброю проти великокн. влади полоцький князь Андрій Ольгердович у союзі з смоленським князем і Лівонським орд.. Після придушення цього виступу в білор. і лит. містах були розміщені польські залоги. 

1 липня 1569 р. було укладено пол.-лит. унію, яка юридично закріпила появу нової д-ви — РП. Обирався спільний король, єдиний сейм, сенат, гроші. Пол. та лит. шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині д-ви. Незважаючи на польський тиск, лит. кн-тво частково зберігало ознаки державності — печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо. Урядовою залишалася руська мова, а правовою основою — Литовський статут.

Найдовше виступали проти унії 4 укр.. магнати —Чорторийський, Острозький, Корецький, Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та правосл. віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією. За порівняно невисоку ціну (урівні. в правах з пол.. шляхтою, гарантування свободи віросповід., збереж. руської мови в діловодстві) укр.. шляхта всупереч магнатам сприяла переходу Волині, Київщини, Брацлавщини та Підляшшя під владу Польщі.

Негативним наслідком Любл. унії стало повне панування РП на укр. землях до кінця XVIII ст., утвердження необм. влади пол.. магнатів, посилення соц., нац. і реліг. гніту, втрата можлив. творити самостійну д-ву.

Позитивні наслідки Любл. унії: об’єднання всіх укр. земель, укр. сусп. було повернуте до більш цивіліз. Заходу, вона на певний час рятувала укр.. землі від Москви і Туреччини. Врешті, унія привела нац.-визв.боротьби в кінці XVI-XVII ст.

З моменту розколу християнства 1054 р. на правосл. та кат. гілки ідея унії завжди знаходила прихильників.

Після Любл. унії популярність ідей уніатства в РП посилилася. Метою унії було приєднання правосл. церкви до катол. з визнанням верховенства Рим. Папи, тобто розшир. сфери впливу Ватикану на Схід. Ідею унії підтримував пол. король, адже вона відкривала шлях для окатоличення укр. та білор. земель.

Кризовий стан правосл. церкви створював у цей час умови не тільки для пошир. ідей церковного єднання в укр. суспільстві, а й для появи в ньому прихильн. цієї ідеї. Церковна криза зумовила втручання в реліг. справи міщанства, організованого в братства, що протидіяли окатоличенню українців.

Юр. оформл. унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на 2 частини — уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єдн. церков та утворення греко-кат. церкви, яка підпорядковувалася Папі Рим. Було визнано основні догмати кат. церкви, водночас обряди залишилися правосл., а церковнослов'янська мова — мовою богослужіння. Уніатське духовенство, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта нарівні з катол. могла претендувати на держ. посади. Крім того, уніат.єпископам обіцяно місце в сенаті. Правосл. собор не визнав правомірність рішення уніатів. Спроби примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства.

Після укладення унії розпочався масовий наступ на правосл. церкву. Унія насаджувалася силою, правосл. церковні маєтності передавалися уніатам, правосл. залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас катол. верхівка вбачала в греко-катол. церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію.