11. Розкрийте процес переходу українських земель під владу Великого князівства литовського, охарактеризуйте його наслідки

Час перебування українських земель у складі ВКЛ мав важливу особливість: він складався з неоднакових періодів:

І - (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало проникн. на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західнор. (білор.) землі. У часи Гедиміна почалося включення до складу Лит. кн-тва пд-зах. руських земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який вважався і галл. і вол. князем. Внаслідок польсько-угорсько-литов. протистояння Польща отримує Галичину, Литва — Волинь. Скориставшись у 50-х роках XIV ст. слабкістю ЗО, литовці починають новий етап проникн. в землі колишньої КР. Витіснення татарських ханів сприяло поступовомувключенню Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Лит. д-ви. Після перемоги 1362 р. над татарами на р. Сині Води до сфери лит. впливу потрапило Поділля. Місцеве населення або зберігало нейтралітет, або ж підтримувало утвердж. лит. правління. Литовська влада була м'якшою, толерантнішою, ніж татарська, руські князі зберігали свою автономність.

II- (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. ВКЛ було своєрідною федерацією князівств, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Черніг.-Сівер., Волині та Поділля. Збереглася стара система управл., у якій руська династія Рюриковичів поступилася литовській Гедиміновичів. Майже 90% населення становили русини. Про започаткування процесу «ослов'янення» лит. правителів у другій пол. XIV ст. свідчать: розширення сфери впливу руського правосл. на терени Лит. д-ви; утвердження «Руської правди» правовою основою; визнання руської мови державною; запозичення руського досвіду військової організації, налагодження податкової системи, формування князівської адміністрації тощо. Оскільки власне литовські етнографічні землі в цей час становили лише десяту частину новоствореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила: «Старого не змінювати, а нового не впроваджувати».

III- (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. Затиснута між Тевт. орденом та Моск. кн-твом, Литва отримала від Польщі пропозицію: шляхом династ. шлюбу польської королеви Ядвіги та лит. князя Ягайла об'єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація ВКЛ до складу Польської д-ви. Ягайлоотримував титул короля Польщі й зобов'язувався окатоличити литовців та «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської». Така політика зумовила швидку появу лит.-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт. Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського кн-тва. Намагаючись зміцнити внутр. політ. єдність, максимально централізувати управл., Вітовт переходить до ліквідації пд-зах руських удільних князівств. У цих землях починають управляти великокнязівські намісники. Внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.

IV – (1480—1569) — посилення лит.-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». З поваленням 1480 р. ординського іга Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр «збирання земель Русі».

Війни та збройні сутички тривали майже безперервно. За цих обставин під впливом зростаючого соц. гніту, реліг. дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях помітно поширюються проросійські настрої. Це виявляється в добровільному переході під владу Москви деяких князів, організації змов і повстань; втечах та пересел. селян до Рос. д-ви.

Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти зовн. ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Любл. унію. Утворюється нова д-ва — РП. З цього моменту укр. землі опиняються у складі Польщі.