11)Функціональна концепція культури

Автором є Броніслав Малиновський. Він стверджує що культура-певний інструмент,який покликаний змінити,перетворити суспільство. Ставлення до культури-прагматичне. В. Малиновський (1884-1942), який започаткував названий напрямок у вивченні культури, виходить з того, що культура – якась цілісність, породжена запитами людської природи. Потреби, які породжують культуру, можна поділити на первинні, похідні й інтегративні. До первинних учений відносить потреби продовження роду, росту і тілесних зручностей, а культурними відповідями на них вважає родову систему, освіту і житлові умови. Похідні потреби виявляються у виготовленні й удосконаленні знарядь праці, культурною відповіддю на них є економіка. До інтегративних належать ті потреби, які об’єднують і згуртовують людей. Наприклад, потреба в авторитеті знаходить відповідь у політичній організації суспільства. Аналізуючи процес вестернізації, тобто поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, Малиновський вказує на його глибокий антагонізм, обумовлений характерними особливостями контактуючих соціально-економічних систем. Суть культурного обміну, як відзначає вчений, полягає в тому, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнюють землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від передачі тих благ, які складають суть цивілізації. У процесі такого проникнення відбувається хвороблива перебудова суспільного організму.

а Б. Малиновський - формулюючи основні принципи функціонального аналізу культури, дійшли таких висновків: 1) у процесі еволюції людина переходить зі стану природи до стану культури, кожний елемент якої (традиція, звичай, вірування тощо) виконують важливу для культури функцію; 2) кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує її цілісність; 3) усі елементи культури структуровані і складають культурну систему, кожна з яких функціонує за принципом ієрархії, а характерною рисою для всіх культурних систем є ізоморфний зв´язок між ними. Учені констатують, що кожна культура як функціональна єдність суспільства є цілісною, тому й загальнолюдська культура є цілісним утворенням.

12)Символічна концепція культури

Культура-це складний алгоритм,що містить закодовану інформацію,глибокий підтекст якої слід вміти відчитати з простого за формою обрамлення. Представники-Е.Кассірер,Г.Сковорода(символом символів вважав святе Письмо)

Концепція культури Г. Сковороди (1722—1794), яка ба­зується на визнанні існування трьох світів: всесвіту, великого «обительного» світу, і двох малих світів («макрокосмосів») — людини і символічного світу, або Біблії . У культурологічному аспекті Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, незалежної від космосу, системи, в якій усе божественне перебуває в символічних формах. Засади символічного трактуван­ня Біблії філософ поширював на всю духовну культуру (дохри­стиянську, християнську і світську), а символічно-предметну фор­му феноменів духовної культури — на Біблію.' Таким чином, ку­льтурна символіка суттєво відмінна від тих явищ, які нею сим­волізуються: у першому випадку мова йде про духовні чинники, у другому — про тілесно-матеріальні. Символи можуть мати різні смислові значення, навіть протилежні їх справжньому смислу. Так, Біблія, за Сковородою, може символізувати Бога і змія, кни­гу доброчестя і книгу облуди, в залежності від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Тому філософія повинна розкривати істинний сенс різних предметів символічного світу, в рамках якого можливе самопізнання людиною своєї духовної сутності, «Бога в собі». Завершену і більш цілісну форму цей напрямок дістав у фі­лософській системі Е. Кассірера (1874—1945). Абстрагуючись від особливостей функціонування культуротворчих процесів у сфе­рі теоретичного і практичного розуму, Кассірер висуває ідею єди­ного «світу культури», причому ідеї практичного розуму із регу­лятивних перетворюються у нього на конститутивні, тобто вико­нують роль світотворчих принципів. У цьому плані поняття сим­волу є не що інше, як модифікація апріорних форм. В руслі цієї теорії людина розглядається інакше, ніж у кон­цепціях натуралістичного і позитивістського типу. Якщо Б. Мали-ноаський робить акцент на біологічній потребі людини, а 3. Фрейд зосереджує увагу на її підсвідомих імпульсах, то Е. Кассірер спрямовує аналіз на площину позабіологічних властивостей інди-віда. Людина для нього вже не має «природи» як незмінного, біо-логічно обумовленого «однорідного буття», а має тільки історію. Можливість вільного вибору і вільної відповіді на явища навко­лишнього середовища є більш суттєвим моментом у характерис­тиці людини, ніж, скажімо, її потреби та інстинкти. Ця особливість обумовлюється тим, що культура виробляється людиною не як відповідь на потреби, а як відповідь на необхідність комуніка­ції, як засіб спілкування і взаєморозуміння.

Людина живе не просто у фізичному всесвіті, а в символічному всесвіті, частинами якого є мова, міф, мистецтво, релігія, наука. Вони  нагадують  різноколірні нитки, з  яких  сплітається  клубок Історичного досвіду. Отже, живучи у світі символічного, людина не може інакше оцінювати дійсність, як крізь призму символічних форм, вона не стільки animal  rationale, скільки  animal symbolicum. Праця Кассірера «введння у філософію кул-ри». Він досліджує що «символ – ключ до природи людини». Людина живе у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія – це частини цього універсума, с котрих складається символічна мережа людського досвіду. Людина настільки занурена в лінгвістичні форми, художні образи, міфічні символи чи релігійні ритуали, що не може нічого бачити без втручання символа. Кассірер пропонує ввести в філософію новий «логос» - принцип мовного мислення. Згідно Кассірером міф підкорений власному способу необхідності і має власну реальність. Сама історія народу є вторичною і похідною від міфа. Через міфологію виникає мова народу. У міфі – ядро свідомості людини, за допомогою якого історично форуються релігія, наука, мораль, мист-во, право. Міф пронизує всі форми культури і впливає на них так само як і вони впливають однин на одного, складаючи всі разом диференційовану систему символічних форм, активної взаємодії людини зі світом