6)Просвітницька концепція культури.

Подання про культуру формувалося в процесі розвитку європейської теоретичної думки, витоки якої беруть свій початок в епоху Просвітництва. Якщо спочатку термін "культура" узгоджувався з чимось цілком конкретним, на що було направлено культивування (наприклад, культура землі, культура душі), то в епоху Просвітництва він став вживатися для позначення досягнутого рівня суспільного стану людства.  Першим ввів поняття "культура" у новому відверненому значенні німецький правознавець С. Пуфендор (1632-1694). Під культурою він розумів сукупність того, що створено громадською діяльністю людини і існує завдяки йому. Під впливом видатних мислителів епохи, таких як Дж. Віко, Ж.-Ж. Руссо та І. Г. Гердер, вчення про культуру перетворюється на дисципліну про становлення і діяльності людини в природному і духовному світах. В епоху Просвітництва був здійснений третій після Відродження і Реформації духовний переворот, остаточно покінчив із середньовічною системою цінностей. Він був інтернаціональним рухом, проте тон йому задавала Франція. Проголосивши розум єдиним мірилом людини, французькі просвітителі на перше місце поставилимистецтво, етику та науку як найбільш могутні зброї соціального перетворення. У поняття просвітництвовони вкладали дуже широкий зміст: це і розвиток знань, і громадянське виховання, та пропаганда нових ідей, і руйнування старого світогляду. Руссо одним з перших висловив протест проти ідеалів епохи Просвітництва, заявивши, що поряд з прогресом культури йде падіння моральності. Голос природи і розуму в людині заглушається забобонами і помилками, одягнений у наукоподібну форму. Під руками людини все добре, що виходить від Творця, вироджується. Блага культури сумнівні, науки та мистецтво сприяють деградації моралі.

7)Романтична концепція культури. Вона протилежна до просвітницької концепції,оскільки трактує культуру як фантазії геніальних людей, культура інтерпретується як суб*активний чинник,який твориться непересічною людиною і облаштовує світ під певну креативну модель. Представники-Новаліс,брати Шлегелі,Шлеєрмахер. Проблему гармонізації чуттєвого і морального намагаються розв’язати представникиромантичної концепції культури. На думку Ф. Шіллера, мета культури полягає у вдосконаленні єдності між фізичним і моральним, чуттєвим і розумним, насолодою і обов’язком у процесі виховання людини. Якщо для просвітителів ідеалом була людина, яка узгоджувала свої дії з вимогами природи, то для романтиків ідеалом є геній, який силою суб’єктивного бачення творить світ за законами краси, долаючи тим самим розірваність реальності. У кінці XVIII ст. формується концепція романтичного народництва, відповідно до якої провідним началом в духовній культурі виступає фольклор, який визначає писемну культуру. Творцем культури є простолюд, селянство: панівні класи відсуваються на другий план. Український романтизм мав значний вплив на польську, російську, німецьку, французьку культури в XIX ст. З шістдесятих років XIX ст. відбувається наукове осмислення українства, його специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи (М. Драгоманов, В. Антонович, Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Потебня, О. Русов, П. Житецький, М. Лисенко), спираючись на теорії компаративістики (запозичення та взаємовпливу) й міфологічної європейської школи, виділяють національно-специфічні особливості культури.

В працях І. Франка вперше зроблено філософсько-світоглядне опрацювання цілісної концепції історії української культури від найдавніших часів (передхристиянської Русі) й до кінця XIX ст. Вся культура розглядається в єдиному процесі розвитку матеріальних та духовних складників і у зв'язку з соціальною боротьбою за ідеали справедливості та рівноправності. Видатний вчений та державний діяч М. Грушевський у своїх працях грунтовно проаналізував процес українського культурного розвитку.