43. Катастрофа української культури в добу «соцреалізму»

Культурне піднесення в Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба "розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор 1932—1933 pp. Засобом нечуваного в історії на родючих землях голоду московські комуністи хотіли зламати традиційний уклад українського культурного життя, що за природою речей мав спротив комуністичній програмі колективізації і державного контролю над населенням. Річ у тому, що традиційна сфера української культури складалася навколо громад з історично узвичаєними формами та нахилами до самоорганізації. Такі громади зберігали певну дистанцію від влади і вели незалежне і багате культурне життя. 

Всі традиційні культурні інституції та їх носії — люди — були піддані продуманим репресіям у 30-х роках і, по суті, цілком знищені. Характерові української культури була завдана всеохоп-на свідома деформація. Знищенню підлягали фактично всі "ритуальні інституції" під приводом того, що в них була релігійна основа. Заборонялися й усувалися з культурної активності різдвяні та весняні цикли пісень, руйнувалася тисячолітня традиція гагі-лок і веснянок, оголошувалося "поза законом" свято Івана Купала. Знищувалися всі ті форми культурного життя, де люди збиралися разом, а державно-комуністичні органи не мали своєї зверхності

Сільські іконописці, котрі часто малювали не лише "образи", а й сюжети з української історії ("Козак Мамай") та замовні мальовидла, опинилися також поза "законом" комуністів.

Арешти діячів української культури ставали буденним явищем на період голодомору. Вони супроводилися масованою, добре продуманою пропагандою у пресі та по раді

Фатальну роль виконав лист Сталіна 26.04.1926 p., де різкій критиці піддані О.Шумський і М.Хвильовий. 11.1918 р. міністр віросповідань УНР А.Лотоцький виголосив декларацію про створення Української автокефальної церкви. При церквах були організовані "братства", які намагалися демократизувати церковне життя в Україні, домагалися церковних відправ українською мовою. Репресії проти УАПЦ розпочалися фактично з 1920 p.. Настав період масового терору проти укр.культури. Розпочалося тотальне підкорення всіх форм професійної культури ідеологічним та естетичним догмам соціалістичного реалізму, що мало трагічні наслідки для духовного життя народу. Основний наслідок доби — фізичне і духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції, насильна зміна генотипу народної культури, що має кваліфікуватися як геноцид українського народу.

44 Діячі української культури в еміграції

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Центрами  української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради

         Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Протягом десятиліть у діаспорі створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки.

         Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський.

         У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші.

         У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії.Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. 

У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно освітня фундація, її метою є створення кафедриукраїнської мови та літератури при Лондонському університеті. В Англії в повоєнний період почали виходити часописи"Українська думка", "Наша церква", "Наше слово", "Сурма", "Визвольний шлях". У червні 1993 р. в Національнійбібліотеці України ім. В.Вернадського відбулася презентація журналу "Визвольний шлях" і передача повного його комплексу до фондів бібліотеки.

У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри . З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспористало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. уЛьвові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала вСарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер.

Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи .

Тому я вважаю що, українська культура в еміграції ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені. Нині ми дуже мало знаємо про досягнення української діаспори, хоча не можна емігрантів відокремлювати від українців, які проживають на Україні. Ми маємо пишатися нашою діаспорою, тому що вона сприяє розвитку нашої науки. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.