40. І.Франка та українська культура

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав Іван Якович Франко(1856-1916). Геніальний художник слова – поет, прозаїк, драматург, перекладач, Франко був також критиком, етнографом, фольклористом, істориком, філософом, економістом, громадським і політичним діячем.

Народився в селі Нагуєвичі на Львівщині у родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському університеті. В історії укр. літератури Івану Яковичу належить провідне місце як видатному поетові. Його поетичні збірки – класичні зразки громадянсько-політичної, філософської та інтимної лірики: «Зів*яле листя», «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro». Автор визначних поем – «Мойсей», «Іван Вишенський», «Похорон», «Панські жарти», «Смерть Каїна". Поетичне слово Франка викликає в читача почуття громадянського обов*язку перед народом, прагнення віри в краще майбутнє.

Прозові твори складають так званий цикл «Бориславських оповідань», серед яких найбільш відома повість «Борислав сміється» - перший твір в українській літературі про робітничий рух. Інші відомі художні твори: «Захар Беркут», «Перехресні стежки», «Великий шум», «Основи суспільства», драматичні твори «Украдене щастя», «Учитель», «Кам*яна душа».

Вніс великий вклад у розвиток укр. науки. Митець залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину. 50-томне академічне видання творів Івана Яковича Франка – лише частина того, що створено великим подвижником.

В ідейному розвитку Іван Франко пройшов два етапи: І ет(80-ті рр. ХІХст)послідовник М.Драгоманова, соціаліст ліберального напрямку; ІІ ет(з 90х рр. до кінця життя)-палкий прихильник українського демократичного націоналізму, борець за повну політичну незалежність України.

1890р. – засновує разом із Михайлом Павликом «Українсько-руську радикальну партію». Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила б рахуватися австрійська влада.Суспільні переконання митця часто йшли у розріз із позицією влади, що було підставою для його арештів і ув*язнень.

41. Леся Українка та українська культура

Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідіюго краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежною національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, шо чарує багатством поетичних образів і музикою поетичного слова. Поетеса вийшла за межі традиційних тем.

Леся Українка зростала під впливом казкової волинської природи, рідного слова, пісні, народної традиції, любов до якої була прищеплена насамперед матір'ю Оленою Пчілкою. Духовне збагачення поетеси відбувалося під впливом висококультурних родин Старицьких, Лисенків, дядька по матері М. Драгома-нова. Дух поетеси гартувала хвороба. Вона спонукала до аналізу конкретних життєвих ситуацій та осмислення суті буття людини. Звідси власне нескореність, прометеїзм Лесі Українки, до якого вона, фізично квола, потягнулася ще на початку своєї творчості: "Я вийду сама проти бурі І стану - поміряєм силу"

Поезія Лесі Українки носить переважно патріотичний характер. Це твори громадянського і політичного характеру. Навіть особистий біль, туга, тривога у її віршах переплітаються Із проблемами всієї України. Щиро і зворушливо звучить її поетичне зізнання.

Аналізуючи життєвий і творчий шлях Лесі Українки, подивуєшся не тільки феноменом людської стійкості, а й високістю та незглибимістю її творчості, розмаїттям і багатогранністю зацікавлень – поезія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія і фольклор, музикознавство й драматургія. Так, українське відродження багато в чому зобов’язане Лесі Українці, у чиїх творах постали монументальні образи самовідданих звитяжців, Прометеїв духу, здатних в ім’я високої мети стати на оборону упосліджених і жертвувати собою.

Першим поетичним акордом поетеси стала збірка «На крилах пісень» (1893), вірші і поеми якої («Соntra sреm sреrо!», «Сім струн», «Досвітні огні», «Місячна легенда», «Русалка», «Самсон» та інші) й сьогодні чарують неоромантичну уяву й музичне чуття наших сучасників. Голос другої збірки «Думи і мрії» (1899) пройнятий уже героїко-вольовим пафосом, зміст і форма якого відповідали духові й суспільним вимогам того часу. Творчий модерний пошук приводив письменницю до історичних і міфічних аналогій, до образів Прометея і Спартака. Її серце вірило: «вогонь титана не згас» й кристалізувало в слова любов і ненависть, добро і зло, життя і смерть і промовляло ними до свого народу.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття, – саме на цей складний час припадає розквіт таланту Лесі Українки як драматурга-новатора, твори якої ні тогочасний театр, ні глядач ще не готові були сприймати. Її драматургія відкрила нову сторінку в історії української літератури й театральної культури, стала справжнім явищем у письменництві Східної Європи. Це – «Блакитна троянда» (1896), «Вавілонський полон» (1903), «На руїнах» (1904), «Кассандра» (1907), «Камінний господар» (1912), «Адвокат Мартіан» (1913), в яких вона започатковує нові жанрові форми, зокрема, драматичну поему з незвичними художніми образами-символами й несподіваним сюжетним закінченням. Єгипет фараонів, Вавілон, Юдея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія і перші поселення колоністів у Північній Америці, нарешті, українська та інонаціональна міфологія – увесь цей колосальний історичний матеріал поетеса осмислює й втілює у своїх творах. Автор давала можливість поглянути на такі процеси життя, до яких не зверталися її попередники.

Змістом драматичних творів письменниці стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчування войовничого індивідуалізму. Звертаючись до минулого, беручи з них сюжети, світові образи, Леся Українка наснажує їх сучасною політичною думкою, пристрасною ідеєю, які адресовані всім і кожному.

Приклад сильної волі, бажання боротьби знаходимо у відомих поезіях "Слово, чому ти не твердая криця..." та "Contra Spem Spero". Мужні, енергійні акорди громадянської лірики Лесі Українки високо оцінив І. Франко "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте" Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова, як із уст цієї слабосильної, хворої дівчини...". Поезія Лесі Українки, тавруючи рабську покору відсутність національної гідності, дух вірно підданості, засвідчувала перед світом, що в літературі поневоленого народу на стику двох століть з'явився талант, здатний протистояти всій ницості життя, Талант, що мріє допомогти нащадкам Прометея визволитися від сну і запалити вогонь справедливості. Добре ознайомлена з літературами народів світу, письмен-ниця нерідко шукала в історії й літературі інших народів, "у номерках віків і далеких підсоннях" розв'язки проблем сучасного їй українського громадянського й національного життя. Біль і тривога за рідний край неодноразово переплітаються її всенародним горем ("Напис в руїні", "Дим").

Апогеєм творчості Лесі Українки бачиться «Лісова пісня» (1911). Нею поетеса виспівала свою любов до милої та рідної з дитинства Волині, багатої на ліси й озера, на казки й пісні. Це – художньо-філософська п’єса, в якій поєднались реальність (Лукаш) і казковість (Мавка). Зливши воєдино два живлющі струмені, Леся Українка витворила своєрідний жанр драми-феєрії, який доти не мав аналогу в українській літературі.

Своїми творами "Слово, чому ти не твердая криця..." та "Давня казка" поетеса порушила проблему, що хвилювала митців усіх народів роль поета у житті суспільства. Справжніми шедеврами світового мистецтва можна вважати інтимну та пейзажну лірику поетеси. Природа Волині, Поділля, морські хвилі під місячним світлом справляють незабутнє враження. Велику мистецьку цінність у творах Лесі Українки становить уміле використання фольклорних мотивів та образів, творення символів ("зірка провідна", "темна ніч", "гора крута, крем'яна, "досвітні огні", "весела весна").

Багато часу й сил письменниця присвятила збиранню фольклору. Любов до народних дум, пісень, кобзарства переросла в наукову працю. Разом зі своїм чоловіком, етнографом Климентом Квіткою, записала десятки пісень на Волині, в Карпатах, на Полтавщині. Вона організувала й субсидіювала перші фонографічні записи кобзарських дум і народних пісень, які зробив на Полтавщині західноукраїнський музичний етнограф і композитор Філарет Колесса. В ідеологічних змаганнях своєї доби вона стала першопроходцем фемінізму.