20)Релігійна реформа Володимира.

 У системі заходів, спрямованих на зміцнення країни, великого значення набули релігійні реформи Володимира Святославича. Панівний клас Київської Русі і сам князь як глава держави розуміли можливості ідейного впливу релігії на людей і намагалися використати її в інтересах феодальної держави. Володимир мав на меті зробити Київ релігійним центром усіх східних слов'ян. Одразу ж після закінчення війни з Ярополком за Київ Володимир створив у місті пантеон головних язичницьких богів. У центральній частині київського дитинця він звелів поставити дерев'яну статую головного бога Перуна з срібною головою і золотими вусами, а також Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокош. Спроба Володимира поставити язичницьку релігію на службу ранньофеодальній державі не дала бажаних наслідків. Язичество у другій половині X ст. вже не відповідало рівню соціального, політичного й культурного розвитку країни. В інших слов'янських країнах на цей час язичницьку релігію вже замінило християнство. Християнство з його монотеїзмом, ієрархією святих, розвинутим вченням про панування і підкорення, проповіддю про непротивлення злу, що за умов класового суспільства означало непротивлення експлуатації, з богослужінням, розрахованим на прищеплення віруючим почуття неповноцінності, значно більше відповідало феодальному ладу та ідейним принципам феодальної держави, ніж будь-яка інша релігія.

Введення християнства було підготовлене як внутрішніми, так і зовнішніми умовами. Зв'язки східних слов'ян з християнськими країнами і, головне, з Візантією існували ще з антських часів. З виникненням давньоруської держави русько-візантійські відносини стали постійними і регулярними.

Християнство прийняла княгиня Ольга, багато християн перебувало в її оточенні й між ними піп Григорій, який супроводжував Ольгу до Візантії. На додержання умов договору 944 р. частина населення Києва заприсяглася християнським богом у церкві Іллі, яка існувала в Києві уже в першій половині X ст.

Політичні відносини, що склалися наприкінці 80-х років X ст. між Руссю і Візантією, прискорили введення християнства на Русі. У 987 р. у Візантійській імперії (в Малій Азії) спалахнуло повстання проти імператора Василія II під проводом Варди Фоки, який оголосив себе імператором Візантії. Василій II звернувся до Володимира по воєнну допомогу. Останній погодився за умови, якщо імператор віддасть за нього заміж свою сестру Анну, на що імператор дав згоду. Допомога Василію II була надана, але він не поспішав виконати свою обіцянку. Справа одруження Володимира набирала міждержавного конфлікту, оскільки воно розглядалось як важливий політичний акт, здійснення якого ставило руського князя в очах європейської дипломатії нарівні з візантійським імператором. Володимиру вдалося за допомогою сили зброї взяти собі за дружину сестру імператора. Водночас він прийняв християнство. Точних відомостей, де хрестився Володимир, немає. Уже наприкінці XI ст. на Русі існували щодо цього різні версії, згідно з якими Володимир хрестився то у Києві, то у Василеві, то в інших містах. Автор «Повісті временних літ» вважав, що Володимир хрестився в Корсуні перед шлюбом з царівною Анною.

Прийняття християнства на Русі автор «Повісті временних літ» описує як одноразовий адміністративний акт київського князя. Після свого хрещення Володимир у 988 р. звелів знищити ідолів, яких він сам поставив. Перуна скинули в Дніпро, а киянам наказали йти до річки, де їх і охрестили попи, які прибули з Корсуня і Царграда. Так, згідно з літописом, відбувалося хрещення населення і в інших містах. На місцях, де стояли ідоли, Володимир наказав ставити християнські церкви. Після хрещення у Києві була збудована дерев'яна Василівська церква на честь св. Василія — патрона Володимира Святославича. У 989 р. розпочалося і через сім років завершилося будівництво кам'яної Десятинної церкви. На її утримання Володимир виділив десяту частину прибутків від своїх володінь, від чого і пішла її назва.

Нова релігія в народі не могла поширитися одразу з наказу князя, її введення зустрічало опір і вимагало примусових заходів. Неймовірно, щоб усі кияни хрестилися у річці водночас, як це описано у літописі. Таке колективне охрещення можливе, але тільки як демонстрація представників вищих верств, як приклад для населення. Християнство поширювалося по країні поволі і повністю так і не витіснило язичництва. Багато елементів старої релігії сприйняло і християнство, яке стало панівною формою ідеології на Русі.

Запровадження християнства в Київській Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу «хрещення Русі» у ній поширилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літератури і науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідсини між нею та Візантією, Германією й іншими державами. Але водночас нова релігія була вірною прислужницею феодальної держави; вона освячувала панування меншості і закликала трудове населення Русі до покірливості і терпіння. Досить швидко давньоруська православна церква сама стала крупним феодалом і брала безпосередню участь в експлуатації трудящих.