17)Закономірності розвитку культури(суспільство-культура:взаємна детермінація; відносність системи культурних цінностей; ментальна специфіка)

Розвиток культури - органічна складова частина історії суспільства.  всі види людської суспільної діяльності включені в систему культури. Зрозуміло, що стан і рівень матеріальної культури передусім залежить від виробництва, економічних факторів. Щодо впливу економіки на духовну культуру, то він має опосередкований характер і не однозначний: періоди розвитку духовної культури не завжди збігалися з періодами економічного піднесення. Необхідною передумовою початку культурного прогресу був суспільний поділ праці, особливо відокремлення розумової праці від фізичної. Істотний вплив на стан ідинаміку культури справляють соціально-класові відносини, а також процеси і події політичного життя.

Особливості розвитку культури в Україні

Культура другої половини XIX ст. продовжувала розвиватися в умовах колонізаторських режимів, які панували в Україні. Вони намагалися тримати український народ у неуцтві, докладали всіх зусиль, щоб позбавити його національних особливостей та уподібнити своїм народам.

Проте плекаючи такий імперський ідеал, російські та австрійські власті не могли не задовольняти культурно-освітніх потреб українського суспільства, яке протягом другої половини 19 ст. зазнало змін.  Перетворення в сільському господарстві та промисловості й торгівлі збільшили потребу професійно підготовлених робітників, службовців, чиновників. Завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу культури, стимулювало розвиток науки та освіти. За нових умов господарювання та життєвих можливостей в народу формувався все міцніший потяг до грамоти. «Селяни один за одним самі посилали дітей „у науку", — писав у 1862 р. журнал «Основа». Нові верстви інтелігенції, кваліфікованих робітників, фабрикантів і заводчиків прагнули дати освіту своїм дітям. Усе ширшим ставав їхній духовний світ, і вони все більше потребували мистецьких творів для задоволення своїх духовно-культурних запитів. Небувало пожвавився інтерес широкої громадськості до своєї історії, мови, культури. За таких умов українська інтелігенція стала творцем нової української культури й використовувала всі можливості, найменші послаблення колоніальних режимів для утвердження нових позицій української культури. Такі можливості створювали буржуазні реформи. Завдяки їм інтелігенція у своїй культурно-просвітницькій діяльності могла опертися на земське самоврядування, на правовий захист прав людини, гласність, на університети, що ставали осередками вільнодумства. Новою визначною особливістю тогочасної культури було виникнення громадсько-культурних об'єднань. За відсутності державних національних установ, вони перебирали на себе функції розвитку культури, наукових знань, ліквідації масової неписьменності, піднесення національної самосвідомості, згуртування українства. Суттєво впливало на українську культуру виникнення серед українських капіталістів групи меценатів, готових і спроможних підтримувати українську культуру.

Продовжували діяти й чинники, що стримували розвиток української культури. Це міграція значної частини українських митців за кордон. М. Гоголь, В. Короленко, К. Ушинський, І. Грабар та багато інших працювали на розбудову російської культури. Гальмував розвиток української культури й низький відсоток українців у містах. Історичною обставиною розвитку української культури залишалося її штучне розділення імперськими кордонами, що спричиняло виникнення різниці в рівнях і можливостях її розвитку. Проте ця обставина не призвела до виникнення культурної відчуженості між різними регіонами України. Навпаки, завдяки зусиллям українських митців, зв'язки між ними посилювалися, За таких умов уряди Російської та Австрійської імперій уже не були спроможними чітко й усебічно контролювати розвиток національної української культури та безперешкодно продовжувати свою імперську політику денаціоналізації. Усілякі заборони зрештою виявилися малоефективними й не могли зупинити її поступ. Зміст розвитку української культури протягом другої половини XIX ст. визначався працею українських митців, громадсько-культурних діячів, які, долаючи імперські обмеження, створювали нові класичні цінності й ставали поруч із митцями світового рівня.

Щодо освіти,то влада використовувала її для того щоб прищипати імперські погляди на життя та думок про меншовартість українського наароду. Оскільки мережа початкових шкіл не задовольняла потреби населення, представники української інтелігенції стали організовувати недільні школи для дорослих. У них навчалися селяни, робітники, ремісники. Ці школи, які працювали в неробочі дні, отримали назву «недільні». Перша недільна школа в Україні була відкрита в жовтні 1859 р. в Києві. Згодом розпочали свою роботу такі школи в Харкові, Полтаві, Чернівцях, Одесі та інших містах. Усього протягом 1859-1862 pp. в Україні діяло 111 недільних шкіл.