1)Поняття культури Сам термін культура має походження від латинського слова "culture" - що в перекладі означає "обробіток землі, догляд". В даний час слово "культура" часто вживається як міра рівня освіченості та освіченості і вихованості людини. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогрессу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням". Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі. Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення культури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура". Ось деякі з них:

• Культура — все те, що є результатом людської історії.

• Культура — як міра людяності людини.

• Культура — все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

• Культура — водночас історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражених у матеріальних і духовних цінностях, створених самою людиною.

Традиційно розрізняють два основні напрямки культури — матеріальний і духовний, — відповідно до двох головних сфер людської діяльності —матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура.

Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури — українську, російську, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення

2)Розуміння культури в первісну добу

Первісна культура - час від появи людини і людського стада до перших форм структуризації суспільства, державності, писемності. Етапи, пов'язані з використанням певних матеріалів: кам'яний (який тривав у цілому до IV-III тис. років до н. е.) із завершальним етапом - мідним віком; бронзовий (умовно кінець III - початок І тис. до н. е.) та залізний (з І тис. до н. е.).

Тривалий і складний процес антропогенезу - біологічного становлення людини – завершився ~35-30 тис. років до н. е. У привласнювальному господарстві поряд зі збиральництвом постало полювання → планування колективних дій, нові матеріали (шкіра, кістки та ін.) + оволодіння вогнем → споживання обробленої їжі, виготовлення посуду. Все це дало поштовх осмисленню причинно-наслідкових зв'язків і поступовому вдосконаленню знарядь праці.

На цьому підґрунті складалися основи виробляючого господарства. Неолітична революція → радикальні зміни, пов'язані з переходом до землеробства → формування осілого способу життя. Землеробство не давало людині миттєвих результатів і спонукало її до подальшого осмислення причинно-наслідкових зв'язків. Землеробство також вимагало вирішення тривалих, завчасно запланованих, багатоетапних трудових завдань, свідомого, цілеспрямованого накопичення і передавання знань нащадкам за допомогою формування та вдосконалення мови.

Урізноманітнення соціальної практики відбили гончарство, скотарство, прядіння і ткацтво → спрямованість людини на перетворення природи, створення "рукотворного" світу, штучних матеріалів і форм.

Необхідність планування життя, потреба в зберіганні та подальшому накопиченні досвіду → структуризація, поступове виокремлення керівної ланки - старійшин (носіїв досвіду) та чаклунів (посередників між світом надприродних сил і людей).

В єдиний культурний тип привласнювальну та виробляючу діяльність доби первісності об'єднують основоположні риси культури цього періоду.

• синкретизм - нерозчленованість, первинне "нерозрізнення" людини та природи, що спричинило специфічне розуміння людського життя як одвічно повторюваного природного циклу. Синкретичною була й людська життєдіяльність, позбавлена спеціалізації. Синкретичними були й начала "прахудожнього" освоєння світу, які полягали в обрядових, ритуальних діях.

• гомогенність - однорідність. Тогочасне суспільство за наявності керівної частки було недиференційованим, позбавленим станового, майнового розшарування.

• Виняткова значущість колективізму → людина того часу не могла вижити поза людською спільнотою, ствердитися за відсутності досвіду, досконалих знарядь праці. У зв'язку з цим суб'єктом первісної культури була не людина, а колектив як цілісність.

• функція регулювання та контролювання соціальних відносин → система табу - декларативних заборон (що дали імпульс формуванню основ моралі в подальшому) на інцест, канібалізм, певні типи поведінки, певну їжу та напої, одяг і прикраси, вимовляння певних слів і виразів.

• самодетермінованість – самозумовленість: люди освоювали світ, опираючися лише на власні здобутки, бо не було досвіду попередніх епох як фундаменту і чинника розвитку.

• За відсутності засобів фіксації знання культура мала усний характер. Це робило набутий досвід винятково цінним, сакралізованим, надавало соціальної ваги його "носіям"- жерцям і старійшинам.

• образно-чуттєве осягнення світу: людина ще не здатна до теоретизування, узагальнення, раціонального пізнання світу.

Синкретичне буття людини, образно-чуттєве сприйняття світу, нерозвиненість соціальної практики, відсутність раціонального знання про світ є фундаментом міфологічної свідомості доби. Її ознаки: наївне олюднення природи, персоніфікацію її сил і метафоричне ототожнення світу природи та світу людини; колективне осмислення світу, яке не розкривало сенсу причинно-наслідкових зв'язків, замінювало пояснення сутності предмета або явища розповіддю про його виникнення або створення; осмислення прадавньої доби першотворення, першодій і першопредметів як священних, взірцевих; символізм, нероздільність суб'єкта та об'єкта, предмета та знака, що його визначає, сутності та імені.

У контексті міфологічної свідомості склалися релігійні уявлення - анімізм, тотемізм, фетишизм, магія.

• Анімізм: світ був одухотвореним, а душа - вічною надприродною сутністю, притаманною будь-якій істоті та явищу. Завдяки цьому склалися віра у потойбічний світ, розуміння смерті як переходу до іншого циклу буття, а на цій підставі - поховальні обряди. Душа небіжчика потребувала забезпечення повноти життя - у поховання клали побутові речі, їжу, інколи зброю.

• Основа тотемізму - віра у надприродний або кровний зв'язок людини (роду) з твариною, рослиною чи явищем природи як її предком, прабатьком.

• Основою фетишизму була віра у здатність речей завдяки їх надприродним властивостям впливати на дійсність і перебіг подій, виступати посередниками (як позитивними, так і негативними) між людьми та світом. Найчастіше фетишем був предмет, з яким пов'язувався позитивний вплив на дійсність і який носили з собою як амулет - захисник людини.

• Магія спиралася на віру в можливість впливу на дійсність, заміну подібного подібним, частиною - цілого (за допомогою замовлянь, молитов, обрядів). Магічні ритуали моделювали майбутню (минулу) ситуацію з найбільш сприятливим для людини фіналом.

Формою буття релігійних уявлень були ритуали та обряди - складні, синкретичні, сталі, впорядковані колективні символічні дії, які втілювали значущі соціальні відносини та цінності. В ритуалах і обрядах у синкретичну цілісність зливалися вербальне, музичне, образотворче та декоративно-прикладне начала, що стало грунтом "прахудожнього" бачення світу → найдавнішими його зразками є створений 40-30 тис. років тому наскельний "живопис" печер Західної Європи (Шаффо, Ла Мадлен, Гурдан, Ласко та ін) → утілення образів природи та людини в статиці та русі, окремо та в ансамблі, надання їм об'єму за допомогою світлотіні та штрихування. Виняткова роль релігійних уявлень у житті людини, бачення в усьому впливу надприродних сил → символічний орнамент на керам.виробах. Велике значення у формуванні художнього осмислення світу мала "скульптура"→ "палеолітичних венерах" - жіночих статуетках, поширення яких свідчить про велике значення матріархальних настанов. Мегалітична "архітектура": менгіри - вертикальні вузькі, іноді грубо оброблені камені (інколи групами), густо розташовані в Західній Європі, Північній Африці, Індії, Сибіру, на Кавказі. Дольмени являли собою "будинки" (можливо, поховальні) з кам'яних плит із пласким дахом. Кромлехи - кругові гігантські огорожі з каменів, накритих кам'яними плитами, що розташовані в Евербі та Стоунхенджі в Англії, на думку науковців, були прообразами астрономічних обсерваторій.

Розвиток соціальної практики та набуття знань викликали потребу в складанні засобів їх фіксації. Джерелом "праписемності" була піктографія - схематичне малюнкове зображення предметів і явищ. Розвиток абстрактного мислення мав наслідком появу ідеографії, у якій знаки позначали слова і поняття.