11. Цесія і її відмінності від індосаменту

Цесія — це уступка вимоги. Вона відрізняється від індосаме­нту такими особливостями:

—При передачі векселя за допомогою індосаменту всі попе­редні векселеутримувачі несуть солідарну відповідальність перед останнім векселеутримувачем за виконання боржником за цим векселем своїх зобов'язань. А при передачі з допомогою цесії тільки кредитор, що передає вексель за цесією, несе відповідаль­ність перед тим, кому цей вексель передається. При цьому від­повідальність не торкається можливої відмови боржника щодо виконання своїх зобов'язань, а обмежується достовірністю пе­реданого за цесією векселя. Тобто той, хто передає вексель за цесією, відповідає тільки за дійсність векселя.

—Акт передачі векселя за індосаментом — це одностороння угода, яка виконується індосантом. Цесія — це двостороння уго­да між тим, хто поступається своїми правами і тим, хто ці права отримує.

—Індосамент може бути не тільки іменним, а також бланко­вим і передовірчим. Що ж стосується цесії, то вона може бути тільки іменною.

—Передача векселя за допомогою індосаменту припускає по­вну і безумовну передачу прав за ним. Частковий індосамент не­можливий, а цесія передбачає і часткову передачу прав.

—Індосамент пишуть на зворотному боці векселя або на ало­нжі в той час, як цесія складається на окремому листі у вигляді окремої угоди.

12. Операції банка з векселем.

Операція з урахування (обліку) векселів дуже поширена. її суть полягає в передачі векселя банку за допомогою індосамен­ту. Банк ураховує вексель за обліковим відсотком або за дискон­том. Дисконтна ставка, або просто дисконт, і є прибутком банку, що утворюється як різниця між вартістю погашення векселя і ва­ртістю, за якою він був урахований.

Оскільки термін платежу за векселем різний, то це впливає на суму дисконту, що розраховується за формулою:

де С — сума дисконту;

К — номінальна сума векселя;

Т — термін у днях з дня обліку до дня платежу;

П — дисконтна ставка банку, що встановлюється банком за­лежно від ступеня ризику.

За необхідності комерційний банк може переврахувати (здій­снити переоблік) уже враховані векселі в Центральному банку. Ця операція за своїм змістом практично нічим не відрізняється від операції з обліку векселів. Відмінності якщо і є, то вони мають скоріше технічний характер. Так, векселі в процесі їх переобліку приймаються за реєстром, а в угоді між комерційним і централь­ним банком фіксується право останнього не перевраховувати ве­кселі, які з погляду центрального банку є ненадійними і т. ін.

Досить поширеною операцією банку з векселем є ломбардна операція, яку ще часто називають вексельним онколем (від англ. on call — за вимогою). Це кредит, що видається під заставу век­селів звичайно у розмірі від 60 до 90 % від суми векселів.

Даний кредит, на відміну від кредиту, одержуваного в результаті облікової операції, має для позичальника ту перевагу, що такий кредит характеризується більш високою еластичністю. Це пов'я­зано з тим, що кредитними ресурсами за онкольним кредитом мож­на скористатися практично в будь-який момент. У той же час відсо­ток за цим кредитом виплачується позичальником тільки в межах дійсно використаних сум і терміну.

Після погашення суми кредиту, взятої під заставу векселя і сплати відсотка за кредитом, вексель повертається позичальнику. Якщо позика не повертається, то на її погашення йдуть кошти, одержані у вигляді плати за векселем.

Банки приймають векселі також для інкасування. Ця операція супроводжується передовірчим (інкасовим) індосаментом, що ро­биться у вигляді напису: «На інкасо», «Доручаю одержати», «Ва­люта до одержання» або іншого рівнозначного за змістом напису.

За операцію з інкасування векселя банк одержує комісійні. Вони розраховуються, як правило, від суми платежу. До цієї су­ми зазвичай додаються поштові витрати (порто) і витрати, пов'язані з інкасуванням іногородніх векселів (дамно).

Операція з інкасування вигідна не тільки банку, але й клієнту, тому що він звільняється від необхідності стежити за термінами пред'явлення векселя до оплати.

У процесі роботи з векселем дуже поширеною операцією є доміцилянія векселя. Вона полягає в тому, що платник замість себе призначає платником за векселем третю особу. Найчастіше такою особою є банк, який у цьому випадку є доміциліатом. Зов­нішньою ознакою доміциляції виступає те, що банк, прийнявши вексель на доміциляцію, на лицьовому боці векселя робить на­пис: «Доміцильований у ... банку». Цей напис супроводжується підписами перших осіб банку. Такий вексель вважається доміци­льованим. Ця операція вигідна банку, тому що вона не пов'язана з ризиком, оскільки банк погоджується стати доміциліатом тіль­ки за умови попереднього переказу йому грошей, необхідних для оплати векселя.

До числа досить поширених операцій банку з векселем слід зарахувати акцептну операцію й авалювання. Сутність акце­птної операції банку полягає в тому, що банк бере на себе зо­бов 'язання заплатити за векселем тоді, якщо це через якісь при­чини не може зробити боржник. Дана операція для банку досить ризикована і тому вона, з одного боку, супроводжується високим відсотком за цю послугу, а з іншого — акцепт відбувається, як правило, за векселями першокласних позичальників, тобто пози­чальників стосовно яких не виникає проблем оплати боргів. Як­що ж клієнта не можна зарахувати до цього класу, то тоді банк іде на акцептну операцію тільки за наявності високоліквідного забезпечення, або банківської гарантії.

Авалювання векселя зовні нагадує акцептну операцію. Воно супроводжується написом: «Вважати за аваль», «Як аваліст» та іншими рівнозначними їм за змістом словами. Цей напис робить­ся на лицьовому боці векселя, або на додатковому аркуші (алон­жі), і означає прийняття банком повної або часткової відповіда­льності за платіж. Аваль (поручительство) може бути даний як за векселедавця, так і за кожного індосанта.

Авалювання вигідне банку тому, що видача гарантії не супро­воджується одномоментним відволіканням ресурсів банку на ці цілі. Однак дана операція належить до високоризикових, і тому плата за авалю^ячня векселя є досить високою.