32. Валютне регулювання, його мета і механізм.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів з приводу регламентації вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо.Об'єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфоку­соване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відпові­дному регулюванні курсу національної валюти. Зрозуміло, що таким об'єктом є й відносини між суб'єктами, які вступають у ці валютні відносини. Так, держава в особі відповідно уповноваже­них на це органів, регламентує, наприклад, відносини між комер­ційними банками і господарюючими суб'єктами-резидентами країни, які проводять валютні операції. Окремо будуть регулюва­тись такі самі відносини з нерезидентами. Об'єктом регулювання будуть і ті відносини, які виникають між певними суб'єктами, наприклад, у процесі переміщення валюти через митний кордон держави та ін.

Суб'єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодав­ства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регу­лювання.

До найбільш дійових методів (елементів) валютного регулю­вання слід зарахувати:

• маневрування обліковою ставкою центрального банку. Цей спосіб не тільки дає змогу регулювати грошову масу, але й сприяє або не сприяє (залежно від напрямку змін) ввозу або вивозу закордон іноземної валюти;

• диверсифікація валютних резервів країни. Це дає змогу (за умови його розміщення в декількох валютах) зменшити збитки,які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти;

• купівля або продаж золота з метою зміни кон'юнктури ри­нку шляхетних металів;

• валютна інтервенція, котра веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;

• девальвація, яка полягає в офіційному зниженні оголоше­ного курсу національної валюти країни. Це веде до збільшення експорту і зменшення імпорту. Але в сучасних умовах до цього заходу вдаються не дуже часто. Частіше він вимушений і пов'язаний з іншими загальноекономічними, а то й світовими процесами;

• ревальвація, яка протилежна девальвації і полягає у підви­щенні курсу національної валюти. Ревальвація стимулює при­плив іноземної валюти;

• посилення або послаблення валютних обмежень. Обмежен­ня можуть стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами,обміну юридичними і фізичними особами національної валютина іноземну, зміни правил вивозу валютної виручки нерезиден­тами країни і т. ін.

Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times".

Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери.