55. Валютне регулювання, його мета і механізм.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів з приводу регламентації вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо.Об'єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфоку­соване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відпові­дному регулюванні курсу національної валюти. Зрозуміло, що таким об'єктом є й відносини між суб'єктами, які вступають у ці валютні відносини. Так, держава в особі відповідно уповноваже­них на це органів, регламентує, наприклад, відносини між комер­ційними банками і господарюючими суб'єктами-резидентами країни, які проводять валютні операції.

Суб'єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодав­ства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регу­лювання.

До найбільш дійових методів (елементів) валютного регулю­вання слід зарахувати:

• маневрування обліковою ставкою центрального банку. Цей спосіб не тільки дає змогу регулювати грошову масу, але й сприяє або не сприяє (залежно від напрямку змін) ввозу або вивозу закордон іноземної валюти;

• диверсифікація валютних резервів країни. Це дає змогу (за умови його розміщення в декількох валютах) зменшити збитки,які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти;

• купівля або продаж золота з метою зміни кон'юнктури ри­нку шляхетних металів; валютна інтервенція, котра веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;

• девальвація, яка полягає в офіційному зниженні оголоше­ного курсу національної валюти країни. Це веде до збільшення експорту і зменшення імпорту. Але в сучасних умовах до цього заходу вдаються не дуже часто. Частіше він вимушений і пов'язаний з іншими загальноекономічними, а то й світовими процесами;

• ревальвація, яка протилежна девальвації і полягає у підви­щенні курсу національної валюти. Ревальвація стимулює при­плив іноземної валюти;

• посилення або послаблення валютних обмежень. Обмежен­ня можуть стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами,обміну юридичними і фізичними особами національної валютина іноземну.

56. Інфляція в Україні та її особливості.

На початку 90-х років інфляція не обминула Україну. Розвиток інфляційних процесів в Україні (91-94рр.) має специфічні особливості. Вони пов'язані з непослідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічній політиці, деформаціями в процесі роздержавлення та приватизації, надмірними бюджетними видатками. Якщо 91р. дефіцит бюджету становив 14% ВВП, то в 92р. він збільшився до 29%. Бюджетні видатки зросли до 72% ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Первинна емісія - головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімкі падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 по половину 1994, коли індекси цін підвищились з 240% 91р. до 2100% 92р. і перейшли в гіперінфляційне зростання 93р. -1025% на рік. Один з найважливіших чинників інфляції були кредити уряду які надавалися безплатно. На 01.01.94 вони становили в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9% або 141,5 трлн. Крб. Відтак основним винуватцем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстату намагалися компенсувати надмірні бюджетні витрати, значною мірою породжені недосконалою економічною політикою.

Не дивлячись на всі спроби адміністративного регулювання цін з боку Кабінету Міністрів, в Україні намітилася тенденція до прискорення темпів зростання інфляції. Вже стає очевидним, що прогнози економічного блоку уряду по річному показнику інфляції не будуть дотримані. Якщо подивитися ретроспективу, то вища інфляція у вересні в Україні була двічі. Вперше - в кризовому 1998 р., коли після серпневих подій в Росії у нас у вересні теж почалося девальваційний, а потім і інфляційний тиск. Тоді інфляція склала 3,8%. Другий раз це було у вересні 2000 р. (2,6%). Проте 2000 рік взагалі був високоінфляційним (річний показник - 25,8%). Отже в цьому ряду інфляція вересня 2007 р. в 2,2% поступається тільки відповідним показникам 1998 р. і 2000 р., і можна констатувати, що це істотний ціновий тиск. Слід зазначити, що літом спостерігалося уповільнення інфляції, особливо в липні і в серпні. Тепер же відбувся розворот тренда - попереднє уповільнення інфляції істотно змінилося новим ціновим збудженням. Ми вступили в останню третину року, яка характерна тим, що тут формується ціновий тренд, що підвищуються, і можу сказати, що вірогідність вписатися в бюджетний ціновий орієнтир, який уряд до цих пір тримає на рівні 7,5%, є тільки теоретичною.