22. Ііі Державна Дума і політичний курс п. Столипіна.

У червні 1907 уряд на чолі з Столипіним розпусти

II Державну Думу і опублікував новий закон про вибори, який забезпечив повну перевагу у III Думі великих землевласників та підприємців і значно обмежив представництвонаціональних окраїн. Повністю були позбавлені представництва в Думі 10 областей і губерній азіатської частини Росії Столипін був ініціатором обмеження автономії Фінляндії».

Столипінська аграрна реформа — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільськогогосподарства.Основним законодавчим актом був указ від 9(22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». обставин (смерть Столипіна, початок війни) перервали столипінську реформу. Всього 8 років проводилася аграрна реформа, а з початком війни вона була ускладнена - і, як виявилося, назавжди. Столипін просив для повного реформування 20 років спокою, але ці 8 років були далеко не спокійними. Однак не складність періоду і не смерть автора реформи, були причиною краху всього підприємства. Головні цілі далеко не були виконані. Введення приватної подвірної власності на землю замість громадської вдалося ввести тільки у чверті общинників.. Дума за законом складалася з 446 членів, включаючи 4 членів від Великого Князівства Фінляндського, які так і не були обрані. Октябристи - партія великих землевласників та промисловців - управляли роботою всієї Думи. Причому головним їх методом було блокування з різних питань з різними фракціями. Коли блокувалися з відверто правими, з'являлося правооктябристское більшість, коли складали блок з прогресистами і кадетами -октябристско-кадетська більшість. Але суть діяльності всієї Думи від цього змінювалася незначно. Гострі суперечки в думі виникали з різних приводів: з питань реформування армії, з селянського питання, з питання про ставлення до «національних околиць», а також з-за особистих амбіцій, які роздирали депутатський корпус.

23. Росія в Першій світовій війні.

Міжнародна ситуація почку 20 століття характеризувалась загостренням боротьби європейських держав за колонії і впливи в різних куточках світу. Росія прагнула розширити свій вплив на Чорному морі, щоб відкрити шлях експансії на Балкани і Близький Схід, а також у Середній Азії. Протиріччя між Р. і Японією на Далекому Сході призвели до російсько-японської війни 1904-05, у якій Р. зазнала нищівної поразки. За умовами Портсмутського миру 1905 до Японії відходила половина о. Сахаліну (на південь 50 паралелі). Протиріччя між Німеччиною і Австро-Угорщиною, з одного боку, і Росією — з іншого зумовили створення у 1904-07 спільно з Великою Британією і Францією воєнно-політичного блоку — Антанти.

У Першій світовій війні 1914-18 Росія виступила на боці країн Антанти проти країн Троїстого Союзу (ств. 1882). У 1914-15 російська армія добилась певних успіхів на Північно-Західному фронті у районі Східної Пруссії і на Південно-Західному фронті. Наприкінці 1914 російські війська зайняли Галичину і Буковину й створили на окупованій території Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Однак уже до осені 1915 наступ німецької і австро-угорської армій змусив російську армію залишити Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусі. Німецько-австрійські війська зайняли Галичину, Північну Буковину і 5 повітів Волині.

У травні 1916 російська армія почала новий наступ на Південно-Західному фронті («Брусиловський прорив»), внаслідок якого російські частини захопили всю Буковину і південну Галичину. Проте цей наступ не привів до стратегічного перелому в ході воєнних дій на Південно-Західному фронті, а лише поглибив господарську розруху і незадоволення в країні. Намагаючись стабілізувати обстановку, Микола II вдавався до частої зміни міністрів, загравання з Державною Думою. Однак невдоволення поразками на фронтах, господарськими труднощами, бездарним керівництвом царських міністрів поширилось на всі верстви суспільства і армію. Численні страйки і заворушення переросли у кін. лютого 1917 у народний виступ в Петрограді, який підтримали армійські частини (див. Лютнева революція 1917). Микола II зрікся престолу.