- •1.Реформи Олександра I: наміри та конкретні заходи
- •2.Декабри́сти:ідеологія та практична діяльність
- •3. Державний курс Мико́ли і
- •6.Основні напрямки зовнішньої політики Росії в пер. Пол.. Хіх ст.
- •7. Національне питання в пер пол. 19 ст.
- •8. Культура пер. Пол. Хіх ст.: основні тенденції розвитку.
- •11.Реформи 60-70-х років в галузі держ. Управління, судової системи та армії.
- •12. Реформи 60-70-х років в галузі освіти та інших сферах культури.
- •13. Суспільно-політ життя 60-90-х років хіх.
- •14. «Консервативна стабілізація» 80-поч. 90х років хіх.
- •15. Основні тенденції соціально-економічного розвитку в пореформенної Росії.
- •16. Основні напрямки зовнішньої політики Росії (60- поч. 90-х рр. ХіХст)
- •18. Культура друг. Пол. Хіх ст.: основні тенденції розвитку.
- •20. Росія в 1905 р.: самодержавство і революція.
- •21.Політичні партії та діяльність і і іі Державних Дум.
- •22. Ііі Державна Дума і політичний курс п. Столипіна.
- •23. Росія в Першій світовій війні.
- •25. Росія в 1917 р.: від лютого до жовтня.
- •26. Громадя́нська війна́ в Росі́ї
- •27.Політика "воєнного комунізму": зміст і напрямки.
- •29. Утворення срср. Національне будівництво 20-30-х років.
- •30. Політика індустріалізації: зміст та шляхи реалізації.
- •31 Етапи колективізації в срср. Голод 1932-1933рр.
- •33. Зовнішня політика радянської держави в 20-30-х рр.: основні напрямки.
- •34. Культура радянського суспільства в 20-30 рр.: основні тенденції.
- •35. Участь Радянського Союзу в Другій світовій війні: 1939-1941рр.
- •36. Радянсько- німецька війна1941-1943: основні події на фронті та в тилу.
- •37. Радянсько- німецька війна1944-1945: основні події на фронті та в тилу.
- •42. Радянська культура в 40-80-х рр.: основні тенденції.
- •44. Наростання відцентрових тенденцій. Розпад срср.
- •45.Політичний курс президента б. Єльцина (1991-1999)
- •46.Правління Путіна (2000-2008)
25. Росія в 1917 р.: від лютого до жовтня.
Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. Початок революції27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського. Перехід влади до Тимчасового урядуВ ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд). Жовтне́вий переворо́т (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — події в Росії, внаслідок яких владу захопили більшовики. Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.4 (17) березня 1917 російський Імператор Микола II зрікся престолу. Влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду.Тимчасовий уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. До кінця літа 1917 року більшість уряду складали представники лівих партій. Очолював уряд О. Ф. Керенський — член партії есерів. Крім того, в Петрограді був сильний вплив Ради робочих і солдатських депутатів, що знаходилися в опозиції уряду.
У березні-квітні 1917 із заслань і еміграції до Петрограду повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму, у тому числі: В. І. Ленін, Л. Д. Троцький та інші. На думку деяких дослідників повернення фракції Леніна зі Швейцарії до Росії було спеціальною операцією німецького Генерального штабу, направленій на підривання стабільності в Росії[1].Впродовж 1917 року на всій території Російської Імперії наростала анархія. Після відміни страти на фронті різко впала дисципліна. За офіційними даними до вересня 1917 року число дезертирів досягло 2 млн чоловік. У селі наростали пограбування і захоплення приватних земель.У ході Московської Державної наради в серпні 1917 року було прийнято рішення навести лад, спираючись на армію.
Проте спроба головнокомандуючого російською армією генерала Л. Г. Корнілова взяти ситуацію під контроль закінчилася невдачею (28 — 30 серпня 1917): відісланий з фронту до Петрограду корпус під командуванням генерала Кримова мети не досяг, а сам генерал Кримов застрелився. Корнілов був заарештований, головнокомандувачем російською армією був призначений генерал М. В. Алексєєв.До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький[4].Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались.Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників.
