2.Підготувати доповідь на тему «Перспективи використання ідей

С.Шацького, А.Кримського, С.Русової, Я.Чепіги щодо творчого

розвитку дітей для сучасної педагогіки творчості».

Станіслав Теофілович Шацький (1878-1934) фактично став «батьком»

вітчизняної соціальної педагогіки, оскільки зробив значний внесок у ста-

новлення не лише її практики, але й теорії. Досвід організації соціаль-

ного виховання дітей за місцем проживання через клубні форми ро-

боти, тобто анімація дозвіллєвої діяльності підлітків незаможних верств

міського (Москва, район Мар’їної Рощи) населення, було розпочато

в 1906 р. Перший досвід суспільно-педагогічної діяльності в «Сетльменті» та

в літній трудовій колонії «Бадьоре життя» (1911-1931) в Калузькому повіті

дав підстави С. Т. Шацькому дійти висновків, що ефективність виховної

роботи з дітьми залежить від тісного контакту із соціальним середови-

щем, зокрема з батьками. «Не можна зрозуміти, де закінчується дитина

і починається середовище». Домінував принцип — дорослі члени клубу не мали права регулювати суспільне життя дітей. Вони вивчали малечу в діяльності та створювали в цьому «дитячому суспільному куточку умови для вивільнення всього того, що було придушено нелегким життям дітей». Дівчата і хлопці разом відвідували гуртки, а також музеї та театри.

Найважливіші принципи педагогічної концепції Русової:

• гуманізм

• демократизм

• народність

• природовідповідність

• культуровідповідність

• особистісно орієнтований підхід

• соціальна обумовленість виховання

• загальнолюдські цінності

Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Я.Чепіга був переконаний, що просто передавати сухі знання дитині – це замало. Потрібно прищепити дитині загальнолюдські цінності, все те найкраще, що є у людини. Підсумовуючи цю думку, педагог зазначав: «щоб бути справжнім прикладом для інших, треба, щоб учитель досяг висоти загальнолюдських чеснот, безупинною працею виховав себе, поліпшив і удосконалив свої здібності та виробив власний характер і волю». Учений акцентує увагу на постійному самовихованні вчителя. Я.Чепіга наголошує, що постійна праця над собою очищає душу і серце, тим самим сприяє вихованню в учителя таких рис, як справедливість, добрість, терпіння, любов. Саме вони, на думку вченого, підкажуть шляхи у досягненні цілей і завдань справжньої педагогіки. Кожен свій крок вчитель повинен уважно розглянути і обміркувати, щоб не було помилки. Педагогу потрібно завжди прогнозувати (передбачати) наслідки в майбутньому від свого поводження, своїх слів і вчинків. Особливе місце у самовихованні вчителя Я.Чепіга відводить доброті. «Ніщо так не прихиляє дітей до вчителя, як його щира, сердечна добрість» . Проте емоції інколи беруть верх над розумом і, відповідно, добрість поступається гніву. Тому вчителю (та і взагалі людині) потрібно мати велику силу волі, щоб у таких моментах емоційного роздратування утриматися і не порушити своїх моральних переконань. Найкращими ліками, на думку Чепіги, є розуміння і визнання педагогом своїх помилок. Актуальним є твердження вченого, що особа вчителя «надто висока для дитини. І вибух у нім злого почуття негативно впливає на дитину і прищеплює погані звички на все життя. Добрість же вчителя впливає надзвичайно позитивно на формування моральних поглядів і переконань дитини. Прищеплюючи дитині добрість, ми прокладаємо шлях до вищих чеснот». Отже, добрість – це одна з чеснот, що наповнює вчителя душевним спокоєм, тим самим сприяючи позитивному мікроклімату в класі, школі та робить щасливими і радісними дитячі роки шкільного навчання.

В загальному якщо використовувати вищеперераховані поради та ідеї педагогіки в сучасному житті, то навчання у дітей було б набагато цікавішим, кориснішим та яскравішим в емоційному плані.