16.Теорії соціального конфлікту

1. Попри те, що соціальні відносини виявляють властивості система вони містять велику кількість конфліктних інтересів;

2. Соціальна система систематично породжує конфлікти;

3. Конфлікт є неминучою і дуже поширеною властивістю соціальних систем;

4. Подібні конфлікти мають тенденцію виявлятися у полярній протилежності інтересів;

5. Конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади;

6. Конфлікт - головне джерело змін у соціальних системах;

7. Будь-який конфлікт має антагоністичний характер.

8. Чим більше групи залучені до емоційного конфлікту, тим гострішим є конфлікт;

9. Чим краще "згруповані" групи втягнуті у конфлікт, тим він гостріший;

10. чим вищою є відносна згуртованість груп, які беруть участь у конфлікті, тим гостріший конфлікт;

11. чим міцнішою була попередня згода на участь у конфліктній ситуації, тим гостріший конфлікт;

12. чим менш ізольовані і загострені конфліктуючі групи завдячуючи широкій соціальній структурі, тим гостріший конфлікт;

13. чим більше конфлікт стає самоціллю, тим він гостріший;

14. чим більше за поданням його учасників конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей та інтересів, тим він гостріший.

17. Усі концептуальні напрямки сучасної соціологічної думки можна розділити на дві умовні категорії — ті, що досліджують суспільство як цілісну систему, його складові в їх загальному взаємозв´язку, а також ті, що досліджують окремі соціальні підсистеми.

Серед першої групи напрямів провідне місце у сучасній соціології займають структурний функціоналізм і теорії конфлікту.

• Структурний функціоналізм полягає в:

- дослідженні суспільства як складної цілісної системи, що складається з великої кількості взаємозв´язаних і взаємозалежних підсистем;

- дослідженні інших соціальних систем і аналіз соціальних зв´язків усередині них;

- визначенні ролі окремого соціального елемента у межах певної соціальної системи, його особливостей та функцій.

теорії конфлікту:

1. Попри те, що соціальні відносини виявляють властивості система вони містять велику кількість конфліктних інтересів;

2. Соціальна система систематично породжує конфлікти;

3. Конфлікт є неминучою і дуже поширеною властивістю соціальних систем;

4. Подібні конфлікти мають тенденцію виявлятися у полярній протилежності інтересів;

5. Конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади;

6. Конфлікт - головне джерело змін у соціальних системах;

7. Будь-який конфлікт має антагоністичний характер.

8. Чим більше групи залучені до емоційного конфлікту, тим гострішим є конфлікт;

9. Чим краще "згруповані" групи втягнуті у конфлікт, тим він гостріший;

10. чим вищою є відносна згуртованість груп, які беруть участь у конфлікті, тим гостріший конфлікт;

11. чим міцнішою була попередня згода на участь у конфліктній ситуації, тим гостріший конфлікт;

12. чим менш ізольовані і загострені конфліктуючі групи завдячуючи широкій соціальній структурі, тим гостріший конфлікт;

18. Соціологічна думка в Росії почала активно функціонувати лише в останній третині XIX ст., соціологія в Росії до кінця XX ст. досягла високого рівня. Російська соціологічна думка того часу мала можливість спиратися на досягнення західноєвропейської соціології. Великий вплив на неї зробили погляди Конта, Спенсера, Дюркгейма, Зіммеля, Вебера та ін.

Микола Якович Данилевський—засновник першої в історії анти еволюціоністської концепції історичного розвитку — це була одночасно і філософська, і соціологічна, і політологічна концепція багатолінійного і паралельного відокремленого розвитку "природних" соціальних систем як своєрідних соціокультурних типів суспільства, особливих цивілізацій.

Лев Йосипович Петражицький (психолог, соціолог, правознавець) соціологію розумів як науку про людську участь у суспільному житті, що спирається на вивчення психології мотивів людської поведінки, а її центральною категорією вважав "соціальну поведінку", її мотиви. Особливо великий внесок зробив Л. Петражицький у наукову розробку соціології права. Право для нього — явище свідомості, результат емоцій. Але якщо мораль, за Петражицьким, викликає почуття підпорядкування, то право як юридичне переживання — почуття притягання вимоги, правомочності в нерозривному зв'язку з почуттям обов'язку. Л. Петражицький виходив із пріоритету права над мораллю.

За радянських часів розвиток соціології був спрямований за одним теоретичним руслом — руслом комуністичної ідеології, і підпорядковувався потребам будівництва соціалізму в Росії.

19-20. Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялося у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге — у тісному поєднанні з національно-визвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спадщиною славетних представників українського суспільства. На жаль, здобутки українських соціологів погано відомі, бо навіть в часи всіляких відлиг, радянська історіографія замовчувала імена видатних українських вчених, які працювали в царині соціології.

Соціологічна наука України ввібрала думки, ідеї, теоретичні  узагальнення багатьох мислителів минулого, котрих можна назвати засновниками вітчизняної «протосоціології». Їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження торували шлях соціологічній думці в Україні, зайняли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі.

Володимир Лесевич займався з’ясуванням сутності соціології, її місцем в системі наук, питаннями прогресу. На його думку, соціологія вивчає суспільні явища, які неминуче підпорядковані природнім законам. Для відкриття цих законів соціологія користується такими методами загального вивчення; як спостереження, набуття досвіду, порівняльний аналіз.

Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був Михайло Драгоманов. Він першим використав поняття «соціологія» у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти йому тлумачення точне. Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Не стали винятком ні історія, ні політична економія, ні політологія.

Соціологічний метод Драгоманова включав різноманітні способи дослідження й наукової критики. Він використовує процедуру деідеологізації і розглядає наукові теорії в історико-соціальному контексті з урахуванням особливостей епохи, її соціальних, політичних, національних і філософських тенденцій.