79.Проаналізуйте основні поняття та категорії соціології екогології.

  Основними категоріями соціології екології є «соціально-екологічна система», «екологічна свідомість», «екологічна поведінка», «екологічна освіта», «екологічна культура», «екологічна політика» тощо.    Соціально-екологічна система — сукупність структурних елементів та їх функцій, що характеризують екологічну безпеку населення на регіональному та локальному рівнях.    Ці елементи та функції поєднані в три взаємопов´язані підсистеми: населення регіону, об´єкти природного середовища; суб´єкти, що впливають на довкілля.    Населення (соціальна спільнота) є центральним елементом екологічної системи. До об´єктів природного середовища належать атмосферне повітря, води, рибні ресурси, ґрунт, ліси, флора та фауна, природні території, що перебувають під охороною, клімат у регіоні та мікроклімат як наслідок діяльності людей тощо. До суб´єктів впливу на природне середовище належать: паливний, енергетичний, металургійний, машинобудівний, оборонний, агропромисловий, транспортно-дорожний, будівельний комплекси; лісова, хімічна, гірничодобувна промисловість; відходи користування, комунальне господарство, військова діяльність, техногенні аварії та катастрофи тощо. Елементи екологічної системи взаємодіють між собою, відображаючись у масовій свідомості.    Стан соціально-економічної системи залежить від багатьох чинників, одним з найважливіших серед яких є екологічна свідомість.    Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усвідомлення нерозривного зв´язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звичка діяти, не порушуючи зв´язків та кругообігів у природі.    Її характеризують:    — заклопотаність станом навколишнього середовища;    — здатність до ідентифікації джерел екологічної загрози і соціальних суб´єктів, що породжують її;    — визнання здорового і безпечного середовища існування суспільною цінністю;    — позитивна мобілізація (формування готовності до дій на основі осмислення інформації про ризики і небезпеки);    — індивідуальна мобілізація (усвідомлення необхідності особистої участі в протестах та інших колективних діях).    Донедавна екологічна свідомість, ґрунтуючись на переконанні про невичерпність багатств Землі, лише фіксувала процеси взаємодії суспільства і природи, бо негативні аспекти її були незначними. Лише у 80-ті роки XX ст. почали усвідомлювати обмеженість і невідновність природних ресурсів, а відповідно — і необхідність збереження довкілля. У боротьбі за це екологічна свідомість навчилась відстоювати свої позиції і мобілізовувати громадську думку.    Екологічна свідомість є суперечливим явищем, в якому занепокоєність станом довкілля межує з байдужістю, самозаспокоєнням, нерозумінням реальної загрози можливої екологічної катастрофи.    Водночас вона є і складним за своєю структурою феноменом. Елементи цієї структури фігурують у широкому діапазоні, починаючи з усвідомлення несприятливого стану навколишнього середовища, закінчуючи прагненням до особистої участі в реалізації заходів щодо його нормалізації. За глибиною усвідомлення міри економічного ризику виділяють чотири ступені екологічної свідомості:    1. Задоволеність. Виявляється внаслідок усвідомлення відповідності природного навколишнього середовища соціальних суб´єктів.    2. Ущемлення. Характеризується пригніченістю, породженою усвідомленням того, що екологічна ситуація загрожує потребам та інтересам соціального суб´єкта.    3. Соціальна напруженість. Постає внаслідок усвідомлення загрозливого для соціального суб´єкта розвитку екологічної ситуації, виявляється в готовності протистояти небезпечним змінам довкілля.    4. Конфліктність. Є результатом усвідомлення суб´єктом глибокого протиріччя екологічної ситуації інтересам і настановам, виявляється в готовності усунути їх шляхом зіткнення з іншими соціальними суб´єктами, що спричинили погіршення стану довкілля, посилення небезпеки для людей.    Усвідомлення особистістю природного середовища як соціалізації природи відбувається не тільки на рівні мислення, а й екологічної поведінки — особливого різновиду соціальної поведінки особистості.    З формуванням екологічної свідомості пов´язаний екологічний вимір суспільної думки, яка є одним з об´єктів соціологічних досліджень. Проведені в моніторинговому режимі, тобто повторювані через певні проміжки часу, соціологічні дослідження в Україні, інших пострадянських країнах, свідчать про наростаючу стурбованість суспільної думки станом довкілля. Особливості сприйняття суспільною думкою загрози довкіллю виявляють в загостренні чутливості до проблем місцевого середовища, у своєрідній регіональній «екологічній солідарності».    Екологічна свідомість зазнала складної еволюції, під час якої сформувалися різноманітні уявлення людей про соціоприродну взаємодію, а відповідно — різні типи сприйняття реальності (екологічних субкультур).    Сільська екологічна субкультура. Архаїчний її тип сприймає простір як неоднорідний, а час — як циклічний, повторюваний феномен, тобто навколишнє середовище усвідомлюється нею як вороже, загрозливе. Сучасна «сільська» культура, визнаючи гетерогенність (неоднорідність) простору, вважає час лінійним, а не повторюваним.    Міська екологічна субкультура. Сприймає довкілля гетерогенним, вбачаючи іноді загрозу йому з боку соціального середовища. Тоді «дика природа» символізує для людини певний захист, час сприймається нею як лінійний — зворотний.    Наукова екологічна субкультура. Характеризується усвідомленням простору як гомогенного (однорідного), а часу — як лінійного, зворотного, що передбачає можливість вольового повторення ситуації для коригування, оптимізації соціоприродних відносин.    Нова екологічна субкультура. Сприймає простір як гомогенний, час — як лінійний, незворотний. Тому, відповідно до цих критеріїв, помилки у соціоприродних взаємодіях неможливо виправити, що вимагає високої відповідальності людей за збереження біосфери.    Ці уявлення визначають рівень та особливості екологічної свідомості, формування якої є процесом вироблення та засвоєння особистістю певних правил та норм поведінки щодо природи. Воно засноване на сприйнятті особистістю соціально-екологічного ідеалу, є суб´єктивним чинником оптимізаціі соціоприродної взаємодії. Істотну роль у цьому процесі відіграє екологічна освіта.