10. Позитивізм Огюста Конта

На початку XIX ст. на зміну суспільству, що визначалося О. Контом як теологічне і військове, прийшло інше, яке він назвав науковим та індустріальним. У ньому вчені створюють нову інтелектуальну й моральну основу суспільного порядку. Саме спосіб мислення, панівні ідеї слугують фундаментом соціального ладу. Взагалі історія людства мислилася О. Контом як історія духовного прогресу у вигляді перемоги позитивного світорозуміння.

Позитивне мислення стосовно суспільства втілювалося в новій науці — соціології. Саме в ній вбачали засіб подолання кризи навколишнього соціального світу. Така наука, синтезуючи усі попередні досягнення, здатна спиратися, за проектом О. Конта, на загальні закони розвитку людства, що можуть використовуватися для удосконалення суспільної організації.

Обґрунтовуючи нову науку, О. Конт прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, основні закони. Для цього було розроблено класифікацію наук. Починаючи від гранично абстрактних, загальних і поступово переходячи до конкретних дисциплін, контівська ієрархія наук набуває такого вигляду: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія, де кожна наступна наука досліджує дедалі складніші явища. Із запропонованої ієрархії випливає, що розвиток конкретних наук передбачає попереднє вивчення положень, встановлених більш абстрактними науками. Оскільки соціологія є найбільш складною й конкретною наукою, то вона спирається на істини, відкриті всіма іншими науками. Водночас соціологія може і має будуватися за зразками передових наукових дисциплін.

Створення всеохоплюючої системи наук було потрібне основоположнику соціології для викладення "позитивної філософії", тобто того, що є науковим у науках (закони, методи, предмет вивчення), та відокремлення її від метафізики і релігії. Соціологія знаменувала прихід позитивної стадії розвитку людського пізнання, перемогу над схоластикою і містицизмом минулого. На думку Конта, соціологи повинні вивчати "соціальні органи" так само, як біологи вивчають живі організми. Він наголошував на "органічній цілісності", саморегуляції суспільства, частини якого взаємозалежні. Такий підхід у соціальному аналізі отримав назву функціоналізму.

11. Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-початку ХХ століття.

Соціологія ХIХ ст. намагалася розглядати соціальні процеси і явища крізь призму біологічних закономірностей. У межах соціологічного натуралізму розрізняють такі напрямки як органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічну і географічну школи.

Органіцизм(Г.Спенсер, О.И.Стронін, А.Шеффлє та інші)

Суспільство - це органічна цілісність, подібна до біологічного організму. Основною особливістю функціонування суспільства є існування духовно-психологічної взаємодії суб'єктів.

Расово-антропологічна школа(Ж.А.Гобіно, О.Аммон та інші)

У межах расово-антропологічної школи умовно виділяють два напрямки: перший пов'язаний із спробами розкрити глобальні рушійні сили суспільного розвитку, другий - виходить із соціал-дарвіністського розуміння законів розвитку суспільства і орієнтований на фізичну антропологію.

Географічна школа(Г.Т.Бокль, С.Соловйов, Л.І.Мєчніков та інші)

Ідеї цієї школи намагалися дослідити роль географічного середовища та природних умов у житті суспільства. В ХIХ столітті на становлення цього напрямку у соціології вплинули досягнення природознавства.

Соціальний дарвінізм (У.Беджгот, Л.Гумплович, Г.Ратценхофер та інші)

На виникнення даного напряму безпосередній вплив справили ідеї Ч.Дарвіна про міжвидову боротьбу та боротьбу за існування.

Основними ознаками, які характеризували соціал-дарвіністський напрям в розвитку соціології ХIХ століття були: натуралізація соціального, визнання боротьби за існування та природного відбору як головних соціальних детермінант, аналіз в цьому контексті соціальних конфліктів та суперечностей.

12. Соціологія марксизму - це теорія соціального розвитку суспільства,створена К. Марксом (1818 - 1883) і Ф.Енгельсом (1820-1895) в середині --другій половині XIX ст. Її місце і роль в історії соціологічної думки визначаються тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінка аналізуються, насамперед, через призму матеріальних умов їх життя, через протиріччя і конфлікти в реально існуючому способі виробництва.

Принципове питання, що має для соціології першорядне значення, - це питання про взаємодію матеріальних і духовних цінностей вжитті суспільства.

Маркс висунув і обгрунтував ту незалежну змінну, яка, за його думку, відіграє вирішальну роль,-спосіб матеріального виробництва. «Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний,політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість ".

Очевидно,що різке акцентування ролі способу виробництва матеріального життя вільно чи мимоволі зменшує значущість культурних, духовних, релігійних цінностей в розвитку суспільства. Слід зауважити, що багато радянських і інших послідовників марксизму настільки абсолютизували цю марксову думку,що зовсім ігнорували важливу роль культурних цінностей.

Маркс був першим соціологом, який розглядав суспільство як само розвиваються об'єктивну реальність. Джерелом цього саморозвитку є протиріччя і конфлікти перш за все в матеріального життя. «На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у протиріччя з існуючими виробничими відносинами, або - що є тільки юридичним виразом останніх - з відносинами власності, всередині яких вони до досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх кайдани. Тоді настає епоха соціальної революції ...  Свідомість треба пояснювати з суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами ».

13. Психологічний напрям у соціології був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж ряд натуралістичних напрямів, що орієнтувалися на біологію. Цей напрям, насамперед, передбачав аналіз людини та суспільства як елементів соціальної системи. Більшість досліджень даного роду була пов'язана із вивченням соціально-історичного матеріалу. Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є те, що предметом дослідження виступають емоції, інстинкти, навіювання, лібідо, несвідомі імпульси, а не інтелектуальний фактор людської діяльності (розум, свідома поведінка).

Однією з перших теорій психологізму була концепція "психології народів" німецьких вчених Морітца Лацаруса (1824-1903) та Хейнмана Штейнталя (1832-1920). Основним об'єктом дослідження був народ в історичному ракурсі власного розвитку - як уособлення "духу цілого". Так званий народний дух виявляється у спільності моралі, рис характеру, міфології, мови, вірувань. Все це і об'єднує людей в єдине ціле - народ. Це було, так би мовити, спробою виявлення особливостей національного характеру, який відображався у культурі та побуті даного народу. (Як би там не було, але часто спостерігаються певні національні, етнічні і культурно-психологічні особливості, які характерні для певного етносу: латиноамериканська гарячковість, німецька пунктуальність, англійська традиційність, слов'янська щирість та ін.).

Фрейд залишився найбільш плідним та оригінальним вченим у психології та соціології і найзначнішим його досягненням була розробка проблеми підсвідомого. Його вчення лягло в основу багатьох напрямів та шкіл у різних галузях знання. Його теорія психоаналізу не тільки привернула увагу багатьох прихильників, а й викликала значну опозицію, неприйняття. Загалом теорія Фрейда має певні раціональні елементи, хоча не можна зводити все багатство людської культури та життєдіяльності лише до інстинктів.