Висновки

У висновку хотілося б наголосити на тому, що постать Івана Мазепи в різні часи розглядалась по різному. Протягом багатьох років всі його дії розглядались через негативіську концепцію, що призвело до абсолютно неправильного сприйняття його вчинків. Сучасники ж розглядаюсь Івана Мазепу, як відданого та щирого гетьмана, що робив все можливе для розвитку своєї держави.

Крім того односторонній погляд на діяльність гетьмана призвів до появи різноманітних міфів та неправдивих фактів, що в свою чергу не дає змогу сформувати чітку точку зору на події Історії України того часу.

Про негативне ставлення українського народу до Мазепи писав свого часу М. Грушевський, а дослідження Р. Іванченко взагалі стверджує, що гетьман «не зважав на соціальні потреби народу» і через те вони ніколи його не підтримували.

Показником популярності та підтримки серед населення в ті часи було кількість повстань та бунтів протягом правління гетьмана, бо за їх допомогою було легко визначити відношення народу до влади. Користуючись таким критерієм можемо легко прослідкувати. Що за часи керівництва Мазепи, а це 22 роки, не відбулося жодного анти гетьманського виступу.

Яскравим прикладом є спроба Петрика до всенародного повстання, заклики котрого не знайшли підтримки не тільки серед селянства, але й серед козаків запорізької січі, які були на той час найбільш опозиційно налаштовані по відношення до гетьмана. Це було пов’язано з тим, що саме на полегшення становища селянства була спрямована діяльність Івана Мазепи. Що виражалося через цілу низку його універсалів, які захищали простих людей.

Крім того загальний рівень життя простолюду був набагато кращим ніж в Московії та Польщі, що підтверджують постійні міграційні потоки з цих держав на територію Гетьманщини.

Московський цар Петро І хотів створити на території України такий самий лад, який був на території Московії. Його особливою рисою було повне безправ’я народних мас, які вже на той час були приковані до землі і цілком залежні від волі поміщика. Іноді відбувалося навіть так, що московські пани самі закликали до себе з території Гетьманщини, кажучи їм, що український гетьман «дере з них три шкури».

Зрозуміло, що деякі селяни переходили під їхню владу сподіваючись на отримання обіцяного раю. Але ілюзії швидко зникали, коли селян закріпачували, відсилали на панщину та всіляко знущалися.

Дуже часто вчені наголошують, що представники старшини на території Гетьманщини надмірно обтяжували селян різноманітними повинностями, але ніхто не зазначає, що з території Московського царства постійно відбувалися міграційні потоки селян, на території України.

Це було пов’язано з тим, що саме в гетьманській столиці прості люди могли знайти захист від свавілля окремих державців.

Не треба забувати про те, що коли Петром Першим був виданий наказ за, яким на українських землях повинна бути введена обов’язкова панщина, яку мали відробляти селени, Мазепа зміг скоротити селянський відробіток до двох днів а тиждень. Також щороку за скаргами з місць він видавав так свані оборонні універсали на користь простого люду, та карав винних старшин.

Проблема економічної політики Івана Мазепи та господарського розвитку гетьманщини за часи його гетьманування на даний момент є мало дослідженими. Звісно, що деякі вченні досліджували цю тему, але всі одночасно приходять до висновку, що піднесення та активний розвиток економіки, який відбувався в цей час являє собою, умілу діяльність попереднього гетьмана Івана Самойловича.

В той же час діяльність Мазепи була спрямована тільки на особисте збагачення, а галузі промисловості розвивалися тільки ті, які були вигідні персонально гетьману.

Як нам відомо, Мазепа став гетьманом за часів Руїни, коли українські землі буди спустошені та розорені численними війнами. За 22 роки його гетьманування мирний час тривав тільки протягом 36 днів, що аж ніяк не допомагало розвивати господарство.

Крім того в цей час на території козацької держави постійно відбувалися, якісь стихійні лиха: повені, нашестя саранчі, неврожай. Але потрібно відзначити. Що незважаючи на ті складні умови, які склалися в цей час на території Лівобережної України. Мазепа зміг знайти шляхи їх швидкого та дієвого вирішення.

Дуже важливим чинником економічного піднесення Гетьманщини стала велика та потужна хвиля колонізації Лівобережжя.

З чим же вона була пов’язана? Насамперед це було зумовлено тим, що велика частина населення Правобережної України залишає свої домівки, через те що ця територія була майже цілковито розорена під час Руїни. Тому прийшовши на нову землю, яка є доволі сприятливою для господарської діяльності, та галузей економіки, вони активно приступають до її, вони активно приступають до її засвоєння.

Іван Мазепа, який отримав європейську освіту і бачив, яким чином відбувається розвиток в інших державах світу, вирішив відбудувати українську державу за європейським зразком, використовуючи при цьому популярну на той час політику меркантилізму. Але для того, щоб розбудувати державу її потрібно об’єднати, тому Мазепа вирішив, що він спрямує всі свої зусилля для створення економічних передумов, які призведуть до утворення незалежної української держави.

Але чи справді це було так? Про серйозність намірів Мазепи свідчить те, що Мазепа створив навіть спеціальних урядовців, які займалися тільки господарчими та економічними справами.

Серед таких діячів потрібно відзначити Івана Лисицю та Олексія Туранського. Також необхідно відзначити, що певні особливі господарчі та фінансові функції та завдання виконували українські купці–Спиридон Шарай та Максим Васильківський. Таким чином, гетьман створює сприятливе підґрунтя для подальшого розвитку економіки держави.

Слід зазначити, що кінець XVII ст. був надзвичайно важким періодом в українській історії через внутрішні міжусобиці та зовнішню агресію з боку сусідів (поляків, московітів, татар і турок). Українці зазнали величезних людських, соціально-економічних, політично-військових втрат, що могли, врешті-решт, призвести до незворотних процесів.

Науковець Р. Шуст свідчить: «Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі–Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. Реалізовуючи свої задуми, гетьман дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержувала нові права та привілеї».

Таку внутрішню політику І.Мазепи щодо створення міцного підґрунтя гетьманської влади позитивно оцінив відомий історик Л. Мельник: «З метою створення спадкової «родової» козацької верхівки Мазепа зміцнює й усталює започатковану ще за Самойловича традицію формування верстви військових, бунчукових товаришів. …Гетьман також дбає, щоб новий старшинський стан–землевласників став більш культурним, цивілізованим. За його сприяння старшина посилає своїх синів до Київської академії, колегіумів, за кордон на навчання. З цією ж метою Мазепа закликає до себе на службу чужоземних дворян. Цілеспрямованою становою політикою вже на початку 90-х років XVII ст. гетьман Мазепа зміцнив свою владу, а відтак і державний суверенітет Гетьманщини. …Велика заслуга Мазепи полягає також у тому, що сприяючи створенню стану старшин-землевласників як основи гетьманської державності, він тим самим забезпечив (навіть після своєї поразки) майже 80-літнє подальше існування Гетьманщини…».

Попри негаразди (неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо), народне господарство розвивалося. В другій половині XVII– першій чверті XVIII ст. збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію зумовило значне розширення оброблюваних площ, відбулося поглиблення спеціалізації окремих районів. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню посівів технічних культур, зокрема, тютюну, льону, коноплі. Сталися зрушення в системах обробітку ґрунту. Нові явища особливо виразно виявились у мануфактурному виробництві, яке розвинулося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Саме поява та функціонування мануфактур активно впливали на руйнацію старих відносин і заміну їх більш прогресивними–буржуазними.

Розвивалася також і національна культура, хоча з 1690 р. значна частина книг, надрукованих чи написаних у «Малоросії», була визнана єретичною, а місцеві вчені викликали в Москві дедалі більшу недовіру. Наприкінці XVII–в першій чверті XVIII ст. цілеспрямовано звужувалося вживання національної мови (особливо в офіційних установах, великих містах тощо), скоротився друк українських книжок, здобуття освіти було взято під нагляд дуже підозрілої й неприязної до «інородців» державної цензури. Одночасно відбувалося «перекачування» інтелектуального потенціалу українців у Росію. Українська Церква підпала під значний вплив Московської патріархії, що не раз викликало невдоволення й протести не тільки серед місцевого духівництва, а й серед широких кіл простих селян.

Разом з тим, опора переважно лише на одну верству (козацьку старшину) тогочасного українського соціуму викликала супротив і неприйняття цієї політики у рядового козацтва, міщанства і селянства.