72.Ранній період творчості і. Багряного.

Творчий шлях Івана Багряного дослідники поділяють "на чотири, хоч і нерівномірних, періоди. Перший —з 1926 до 1932 року, тобто від початку його літературної праці до дня першого арешту. 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».Хоча Багряний більше відомий як прозаїк, починав він як поет. Перша збірка "До меж заказаних" (1929) розкриває різні стилі поетичного таланту Івана Багряного. У цей період було написано маловідому збірку "В поті чола", поеми "Ave Maria" (1929), "Батіг" (1929), "Вандея" (1929), "Собачий бенкет", "Гутенберг", епопею "Комета", роман у віршах "Скелька" (1930), збірку оповідань "Крокви над табором". Теми творчості:Викриття системи більшовицького терору.Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів.Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей.Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю».Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму.Звернення до історії і боротьба проти Росії.Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни.Віра в перемогу добра над злом.

73.Еміграційна творчість о.Олеся.

Творчість Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919-1944).Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті ,Відні,Берліні,Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу “закордонну” збірку віршів Олеся — “Чужиною” (Відень, 1919). “В вигнанні дні течуть, як сльози...” — такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить “Перезва” — збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Поет хоче відвести душу в сивій давнині, він багато пише про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київську Русь. Певне, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з'являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові).Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти і розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала добре знайому родину Крушельницьких, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

74.Поети «вісниківської квадриги»

«Вісник. Квадрига» -це образний вислів, Який з’явився у статті Юрія Клена «Ще раз про сіре, жовте і про вісникіську квадригу» у часописі під ред. Донцова. « Квадрига» у Старод. Греції – четвірка коней ,запряжених у 1 ряд. Під таким терміном Клен ставив у один ряд О.Телігу, О.Ольжича, Є.Маланюка і Л.Мосенса. Згодом до вісник. Квадриги зарах. І самого Ю.Клена.Вони гуртувалися довкола часопису „Вісник”. Його редактор Д.Донцов вважав їх „трагічними оптимістами”, носіями „особливої філософії життя”, що утворювали „авангард, сильний і відважний, нового мистецтва”., вісниківство сформувалося на усвідомлені кризовості української літератури, яка у своїх домінантах залишалася народницькою в ідеологічних устремліннях, фактологічно-описовою в естетичних засадах, песимістично-особистісною в настроях і моральних устремліннях. Орієнтуючись на зразки західної динамічної, інтелектуальної, характеротворчої літератури, .Донцов прагнув прищепити українському розм’яклому письменству та суспільству буттєвий оптимізм, вольовий індивідуалізм, дух експансії, твердості, войовничості. Естетичну концепцію для нової літератури він побачив у неоромантизмі (хоча спочатку захоплювався й поетикою експресіонізму, віддаючи данину її інтуїтивістським засадам). Саме такі основні принципи неоромантизму, як історизм, нова героїка, емоційна експресивність, могутня тема особистості, екзотизм і філософізм, могли стати тим художнім полем, через яке українська література вийшла би зі стану певної провінціалізованості, дрібнопроблемності, надмірної прив’язаності до соціальної тематики і, головне, набула б настроїв наступальності, шляхетності та інтелектуальної вигостреності.Вісниківство здійснило світоглядний перелом у культурній свідомості українства, занурилося передусім у духовність Середньовіччя з його культом героїки і аскези, вольовитістю і релігійним пафосом, що було кардинальним контрастом до загальних настроїв тогочасного українства. Звідси народився історіософізм вісниківців, який відрізняє їхнє художнє мисленняУ творчості вісниківців перегуються ідеї, художні теми та із філософією європейського ірраціоналізму, акцентується на особливій залежності їх від культурних і філософських концепцій О.Шпенґлера, Х.Ортеґи-і-Ґассета, Ґ.Лє Бона, Ф.Ніцше, Ш.Морра, М.Барре та ін.Вісниківство концептуально повертається до філософії та культури Романтизму, розуміє романтизм як стиль, що існує вічно в культурі (Є.Маланюк), розвиває такі традиційні засади “діонісійського” бачення культури і творчості, як антираціоналізм, містицизм і посилена релігійність, безнастанний динамізм, національний традиціоналізм, інтуїтивізм і т.ін. При чому самі вісниківці усвідомлюють, що здійснюють кардинальну світоглядну революцію (Д.Донцов), протистоять переможним течіям всеєвропейського матеріалізму, масовізму та спекулятивізму у культурі.