5. Загальна характеристика творчості Богдана Кравціва періоду 30-тих років.

Богда́н-Юрій Микола́йович Кра́вців (псевдоніми — Граф, Остап, Самітній олень, Шевчик) - український поет, перекладач, редактор, критик.

Кравців Богдан Миколайович - автор поетичних збірок „Дорога” (1929), „Промені” (1930), „Сонети і строфи” (1933), „Остання осінь” (1940), „Під чужими зорями” (1941), „Кораблі” (1948), „Зимозелень” (1951), „Дзвенислава” (1962), „Глосарій” (1974), „Квітоліт” (1974), „Станси” (1974); книжок перекладів „Пісня пісень” (1934), „Речі й образи” (1947); упорядник антологій „Обірвані струни” (1955), „Поеми Чумацького шляху” (1962), „Шістдесят поетів шістдесятих років” (1966).

У 1930-і видавав і редагував націоналістичні журнали «Вісті», «Голос», «Голос нації», літературні журнали «Дажбог», «Обрії» та «Напередодні».

У 1940–1945 редагував журнали для українців, вивезених на роботу до Німеччини. В 1949 емігрував до США.

Редактор низки пластових, націоналістичних та літературних часописів. Автор праць з сучасної української літератури, бібліографії, староукраїнської міфології.

Редактор Повного видання творів Т.Г. Шевченка, збірки перекладів різними мовами “Шевченкове слово і слава”, упорядник і редактор антологій “Обірвані струни” та “Шістдесят поетів шістдесятих років”, перекладач творів М. Рільке, Богдан Кравців був дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка та редакційної колегії “Енциклопедії українознавства”. Йому належать літературознавчі праці “На багряному коні революції. До реабілітаційного процесу в УРСР”, “Розгром українського літературознавства 1917-1937 рр.” та ін.

7. Літературна група «Західна Україна» і творчість Володимира Гжицького.

«За́хідна Украї́на» — літературна організація, діяла 1925—1933 у Харкові. Спочатку це була секція Спілки селянських письменників «Плуг». Від квітня 1926 — окрема літературна організація, що об'єднувала понад 50 письменників і художників — вихідців із західноукраїнських земель в Києві, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві. Очолювали «Західну Україну» Дмитро Загул, згодом — Мирослав Ірчан.

Програма й завдання організації, визначені її першим з'їздом (1930), були спрямовані:

• на висвітлення тяжкого становища і революційної боротьби трудящих Західної України;

• на пропаганду досягнень Країни Рад серед народних мас західноукраїнського краю;

• на підготовку до воз'єднання з Радянською Україною.

Організація від 1927 видавала журнал «Західна Україна», тоді ж організувала видавництво «Західна Україна».

1930 «Західну Україну» прийняли в Міжнародне об'єднання революційних письменників.

1934 більшість членів «Західної України» увійшла до складу Спілки письменників України (нині — Національна спілка письменників України). Значну частину їх було незаконно репресовано.

Найактивніші члени:

 Василь Атаманюк  Дмитро Бедзик  Василь Бобинський  Володимир Гадзінський  Мечислав Гаско  Володимир Гжицький

Володимир Ґжицький (15 жовтня 1895 р.-19 грудня 1973 р.) — український письменник, публіцист, перекладач. В. Ґжицький починав як поет і драматург. Про це свідчать поетична збірка «Трембітині тони» (1924), драматичні твори для дітей, які успішно ставили у Харкові: «По зорі»(1925), «Вибух» (1927), п'єса «Наступ» на тему класової боротьби на селі часів колективізації (1931). І все ж найбільше талант В. Ґжицького розкрився як прозаїка. Перша повість «Муца» вийшла 1928 р. Невдовзі побачили світ знаменитий роман «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), збірка оповідань «Цісарське право», роман «Захар Вовгура» (1932).1928 року Ґжицький у складі кінописьменницькоï експедиціï, яку очолював О. Довженко, вирушив на Алтай для вивчення життя тамтешніх жителів ойротів. Наслідком поïздки став роман «Чорне озеро» (1929), що завоював письменникові всесоюзне визнання.

Автор збірок:

• поезій «Трембітні тони» (1924),

• новел «Цісарське право»,

• нарисів «Комуни в сте­пах» (обидві — 1930),

• оповідань і повісті «Повер­нення» (1958),

• оповідань «Помста» (1960),

• тво­рів для дітей «Петрикові чорногузи»,

• нарисів, новел та етюдів «Пролог до осені» (1978);

• повіс­тей «Муца» (1928), «Пустинний берег» (1963), «Кармелюк» (1968);

• романів «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), «Захар Вовгура» (1932), «Опришки» (1932, ч. 1; 1962), «Слово честі» (1968);

• автобіографічної трилогії «У світ широкий» (1960), «Великі надії» (1963) та «Ніч і день» (1965 опубл. у ж. «Жовтень»; повна ред.: Л., 1989);

• п'єс «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), «Пісня про „чорних хлопців“» (1932, не опубл., рукопис втрачено), «Скарби» (1970, рукопис);

Автор перекладів творів Г. Запольської, А. Міцкевича, Болеслава Пруса, Ю. Словацького, Ю. Тувіма, Б. Ясенського та інших письменників, сербо-лужицьких нар. пісень;

Автор мемуарних творів «Мої побратими» (1973) та «Спогади про минуле» (опубл. 1995 в часописі «Літературний Львів»).