29. П’єса Миколи Куліша «Маклена Граса».

Маклена Ґраса — соціально-психологічна драма М. Куліша.

У соціально-психологічній драмі М. Куліша «Маклена Ґраса» показане одвічне й трагічне протистояння людини та суспільства. Тривога за цей світ і цю людину — провідний мотив п'єси.Матеріал для сюжету цього твору, взято з реального життя, з повідомлення польської преси. Купець, збанкрутувавши внаслідок кризи 1929 року в Польщі, спочатку застрахував своє життя, а потім найняв за п'ятсот злотих безробітного, щоб той його вбив і не виказав таємницю.Поліція арештувала купця, який хотів, щоб за його смерть родина одержала величезну страхову премію.

Це був час, який вдало характеризує Жебрак: «У старій Польщі шумить кривавий бенкет. Кров, звичайно, — як вино, вино — як кров». Дія відбувається у двох місцях, що контрастують між собою, як і самі герої п’єси: у домі маклера Зброжека (короткочасно), — і на вулиці (основна дія), коли дощить, холодно й мрячно, біля собачої буди, у підвалі будинку, де мешкає сім’я Граса. Голод безробіття, бідність і сирітство стали основою цієї історії. Перед нами’— життя безробітного Стефана Граси та його дочки Маклени, історія банкрутства маклера Зброжека, втрата надій його дочки Анелі на одруження з Зарембським, власником фабрики.

Колорит «Маклени Граси» похмурий і темний, вона майже трагедійна, ця драма, яку драматург ласкаво назвав «моя дівчинка». Світ «Маклени Граси» як ніч – темна, холодна, чорна. За поетичним колоритом це найпохмуріша з п’єс Куліша, у зіставленні з якою навіть трагедійний «Народний Малахій» здається світлішим.

«Маклена Граса» не випадково відкривається сценою на горішньому поверсі: Анеля приходить до матері, щоб повідомити її про сватання господаря дому і фабрики пана Зарембського. Друга сцена починається у підвалі, - дочка безробітного Маклена збирається на пошуки їжі та палива. Так з перших двох сцен діє провідний символічний образ твору – образ соціальної і психологічної різноплощинності., тобто дія відбувається на площинах різного соціального рівня: у підвалі( безробітний Граса) і на першому поверсі( маклер Зброжек).Також існує і третя площина – балкон Зарембських. А собача будка( притулок музиканта Падура) – площина четвертого виміру. Соціальна різноплощинність випливає в розмовах героїв( Зброжек говорить хворому Грасі:»Я вже вище на цілий поверх!») і в задоволенні елементарних люських потреб ( Маклена з сестрою і батьком вдовольняють голод окропом, дочка ж Зброжека для свого собаки відкладає до кошика цілу котлету, три плитки шоколаду…А життя Зарембського символізує кава – як майже безтілесний символ абсолютного добробуту.

30. Творчість Костя Буревія. Літературний портрет.

Кость Буреві́й (псевдоніми — Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нахтенборенг) — український поет, драматург, театрознавець і літературний критик; російський революційний діяч. Учасник літературної дискусії 1925–1928 й автор брошури «Європа чи Росія — про шляхи розвитку сучасної літератури».

Об'єктом сатири Буревія стає панфутуризм, лідером якого був М. Семенко. Панфутуристи тоді виступали проти неокласиків і ваплітян, як «буржуазних націоналістів», ще з більшою затятістю, ніж партія.

У пародійній «Зозендропії» Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собі якості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, «обпльовувача» всіх цінностей і майстра самореклами. Формально це була пародія на «комункультівський панфутуризм», фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним «пролетарську» літературу і критику. Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу — Едвард Стріха. Цікаво, що М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927–1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

З часом з під пера «Едварда Стріхи» з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні ревю для «Березоля»: «Опортунія» та «Чотири Чемберлени». Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії — «Е. Стріху». Коли ж з'ясувалося, що Е. Стріхи, як такого, власне й не існує, К. Буревій, аби вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву «Автоекзекуція», і її було підписано тим же псевдонімом — «Едвард Стріха». Так, в часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.

У драмі «Павло Полуботок» висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!» В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.

Написав збірку «Поэт белого знамени».