9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.

Н. Макіавеллі «Державець», «Роздуми на першу декаду Тита Лівія», «Історія Флоренції».

Творець нової науки про політику. Розуміння політики як об'єктивного явища. Пол. події, зміни в державі відбув.не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний хар-тер. Влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами.

Державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага, обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Мета держави - забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки, для цього приймаються закони і призначаються покарання.

Після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада швидко розбещує як правителів, так і підданих

Розрізняє: правильні - монархію, аристократію і народ. правління (вони нестійкі і недовготривалі) і спотворенням них є тиранія, олігархія та охлократія. Найкраща - змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх прав. форм

Віддає перевагу республіці, вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи, є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм

«Державець». Змалювання образу ідеального правителя, рекомендації як йому здійснювати і зміцнювати свою владу. Мета виправдовує засоби. Має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Засуджує тиранію, але виправдовував її стосовно тогочасної Італії. Люди є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують власні матер.інтереси (можуть змиритися зі втратою свободи, влади, смертю батька, але ніколи з втратою майна). Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх. Але правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Самозбереження і зміцнення пол.. влади будь-якими засобами є домін. інтересом державності.

10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.

Г. Гроцій «Три книги про право війни і миру»

Є право природне і право волевстановлене. Джерело прир. права - природа людини, людс.розум. Волевстановлене має відповідати вимогам прир. права, поділяє на «божественне» і «людське»

Держава - досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі. Додержавна стадія - «природний стан» - не було прив. Власності. Мета держави - охорона власності кожного. Ознакою держави є верховна влада, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є прийняття законів, правосуддя, призначення, збирання податків, вирішення питань війни і миру, укладення міжнародних угод.

Форма держ. правління не має суттєвого значення, оск. джерелом будь-якої форми є суспільний договір. Віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам.

Сніноза «Богословсько-політичний трактат» і «Політичний трактат».

У прир. стані люди мали право робити все на власн. розсуд. Перехід до громадянс. стану через необхідність у самозбереженні. Ознака громадянс. стану - наявність верх. влади, втіленням якої є держава.

Відмінність між прир. і громадянс. станом - в останньому на додаток до прир. права людей з'явл. ще й прир. право держави.

Розрізняє 3 осн. форми держави: монархію, аристократію і демократію. Засуджує абсол. Монархію - одна людина не може володіти вищим правом і всією могутністю держави. Найкраща форма держави - демократію - найповніше забезпечуються спільне благо, панування розуму і свободи.

Розробив проект монархії, згідно з яким верховна влада має належати представницькій установі, що приймає закони і контролює їх виконання посадовими особами. Влада монарха, за ним проектом. є досить обмеженою і зводиться до розв'язання можливих конфліктів у представницькому зібранні й виконання рішень

Т. Гоббс «Левіафан»

Захист абсолютної монархії і засудження революцій.

Всі люди були створені рівними щодо фіз.. і розум. здібностей і мали однакові на все права. Оск. людина є істотою егоїстичною панував принцип «людина людині – вовк» і велася «війна всіх проти всіх». Людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження, який домінує над іншими пристрастями. За взаємною домовленістю люди довіряють одній особі верх. владу над собою. Носій верх. влади – суверен, всі інші - підданні.

Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, Суверен – ніяким договором не зв'язаний і тому не несе перед народом відповідальності.

Поділ влади веде до руйнування держави, оск. розділені влади взаємно знищують одна одну

3 форми здійснення верх. влади монархію, демократію та аристократію. Відрізняються вони за ступенем придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встановлені. Монархія – найкраща, бо краще реалізує абсолют. хар-р влади держави.

Дж. Лок «Два трактати про правління»

У прир. стані, не було «війни всіх проти всіх». Вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. З метою забезпеч. прир. прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди утворили державу

Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх прир. прав і свобод, лишаючи за собою право на життя й прив.власність, свободу і рівність – це невідчужувані права.

Мета пол..співтовариства – створ. умов для того, щоб кожен міг забезпечувати свої громадянс. інтереси. Засоби досягнення - законність, поділ влади, оптим. форму правління право народу на опір свавіллю влади.

Закон – акт, що вказує громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і слугує заг. благу, є обов'язковим для всіх.

Розрізняє законодавчу, виконавчу і союзну владу. Закон. влада має належати лише загальнонац. представниц. органові - парламенту, який періодично збирається для прийняття законів, але не втручається в їх виконання. Виконавча - королю, котрий крім втіленням законів у життя, призначає міністрів, суддів та інших посадових осіб. Король і кабінет міністрів здійснюють також союзну, або федеративну владу, відають питаннями війни миру та зносин з ін. державами. Визначає ієрархію видів влади та принципи їх взаємодії. Перше місце він відводить законодавчій влад, інші види підпорядковуються їй, але й самі справляють на вплив.

Захист конституційної монархії. Обґрунтування законності опору народу владі.