7. Європейська політична думка Середньовіччя.

5-14 ст. - епоха формування і розвитку феодалізму.

Центральна проблема: яка влада — духовна (церква) чи світська (держава) повинна мати пріоритет у суспільстві.

А. Аврелій «Про град Божий».

Всі соц., держ. і прав. установи й настанови - наслідок гріховності людини, започаткованої ще Адамом і Євою. «Град Божий» - ті, хто живе за духовними Божими настановами, «Град земний» - ті, хто живе за плотськими людс. настановами. Людське життя має тимчасовий характер і триватиме до судного дня, коли встановиться «царство небесне».

Обов'язки верховної влади: моральні й релігійні, зокрема повага до Бога і до людини. Він вважає прийнятними всі форми правління, якщо в державі зберігаються втілена у праві справедливість і повага до релігії.

Ф. Аквінський. «Про панування владик» і «Сумма теології».

Людина - пол..істота. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби - виникає держава як пол..спільність людей. Мета - спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Це передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і багатіїв, дотримання всіма встановленого Богом обов'язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу.

Сутність влади -такий порядок відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з верхівки сусп. ієрархії керує нижчими верствами сус-ва. Влада має божественний характер. Коли дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, піддані мають право чинити цим діям опір. Остаточне судження про законність походження й використання влади і припустимість боротьби з нею належить церкві.

Серед форм державного правління розрізняє монархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія. Перевагу він віддає монархії. Два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Симпатії його були на боці другої - влада правителів залежить від закону і не виходить за його межі.

М. Падуанський.

Виступав проти теократичних теорій, покладав на церкву відповідальність за всі біди і нещастя в світі, доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє євр. держави, особливо Італію, миру.

Церква має бути відокремленою від держави, бо в них різні цілі і сфери дія-сті. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише проповідувати христ. віровчення, але не примушувати.

Держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людс. співжиття природно від сімї. Держава ґрунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо.

Джерело влади - народ, є носієм суверенітету і верховної законності. Народ - не всіх громадян держави, а лише представників впливових і заможних сусп. станів — військ., священиків, чиновників, торговців, землевласників і ремісників.

Держ. влада здійснюється за доп. законів, право видавати які має народ, а від його імені — обрані ним представники. Закони є обов'язковими для всіх. Обґрунтував ідею розмежування законодавчої і виконавчої влади держави. Законодавча влада визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. Найкраща форма держ. правління - виборна монархія, в якій правитель обирається народом.