3.3.Перспективи підписання Україною Угоди про асоціацію з єс

21 березня 2014 року в Брюсселі прем’єр-міністр України А. Яценюк, лідери Євросоюзу та країн-членів ЄС поставили свої підписи під Угодою про асоціацію України з ЄС.

Підписання Угоди стало важливим політичним рішенням як з боку української влади, так і з боку ЄС. Для нашої країни цей документ є важливим у якості ефективного засобу модернізації Української держави. Політична асоціація та інтеграція українського і європейського ринків суттєво наближають Україну до європейської спільноти, а головне – не практиці засвідчують її прагнення надалі розвиватися в рамках європейської цивілізаційної моделі. Для ЄС цей крок важливий з огляду на невизначене становище чинної української влади, з огляду на ситуацію, якою вона була на березень 2014 року підписання можна сприймати як крок Європи назустріч Україні, як аргумент на користь легітимності української влади і як прагнення надати нашій державі підтримку у надскладному кризовому стані.

Підписання Угоди про асоціацію – це також і важливий юридичний факт, оскільки міжнародну угоду породжує саме факт її підписання. До того ж, підписання є актом політичної дії, оскільки вчинюється на найвищому рівні та має дуже важливий наслідок – згідно з міжнародним правом з моменту підписання сторони зобов’язані утримуватись від дій, які можуть зашкодити об’єкту і меті Угоди¹.

Важливо відзначити, що Угоду про асоціацію було підписане не в повному обсязі. Фактично на засіданні Європейської Ради 21 березня 2014 року заключним актом було визначено як підписані наступні політичні положення Угоди про асоціацію:

1. Преамбула;

2. Стаття 1;

3. Розділи І, II, VII¹.

Преамбула угоди про асоціацію визначення перспектив членства України в ЄС не містить. У ній лише зафіксовано визнання з боку ЄС «європейських прагнень» і європейського вибору України².

Європейська Рада у заключному акті зазначила з приводу можливості і конкретних строків підписання інших розділів Угоди про асоціацію України з ЄС що «Підписанти підтверджують своє зобов’язання здійснити підписання й укладання розділів III, IV, V і VI Угоди, які разом з іншими розділами становлять єдиний документ»³.

Необхідно відзначити, що рішення керівництва ЄС про можливість розділення Угоди про асоціацію було прийнято з огляду на обстановку, яка склалася в Україні і навколо неї. На попередньому етапі, поки тривали щодо укладання Угоди, а також і після остаточного парафування цього документу, яке відбулося 19 липня 2012 року, керівництво ЄС не надавало Україні такої можливості.

Експерти вважають, що наймовірніше зі сторони ЄС така нагальність обумовлювалася тривалими термінами процесу ратифікації Угоди державами-членами Європейського Союзу, як того вимагає процедура. Адже, процес ратифікації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС тривав з 1994 по 1998 роки, і це в той час, коли ЄС мав не 27, а 15 держав-членів¹.

Згідно неофіційної інформації від вітчизняних та європейських дипломатів, власне рішення про розділення Угоди виникло у ході інтенсивних політичних консультацій навколо ситуації в Україні, які останнім часом не вщухають. Пропозиція про це не готувалася завчасно і була заявлена від імені декількох держав-членів ЄС вже під час екстреного саміту ЄС щодо України, який відбувся 6 березня 2014 року. На думку експертів, це рішення було викликано цілком обґрунтованими побоюваннями європейських країн спровокувати Росію, а також власними економічними інтересами низки держав-членів ЄС у їх відносинах з Російською Федерацією². В Україні у засобах масової інформації рішення підписати лише політичну частину Угоди було прокоментоване як домовленість між керівництвом ЄС і чинною українською владою, яку було досягнуто з наміром не загострювати і без того важку економічну ситуацію в країні.

Що ж стосується політичної частини Угоди про асоціацію, то її підписання, на думку європейських експертів і політиків, не може спровокувати загострення у відносинах країн ЄС із Росією. До того ж, із підписанням політичної частини Угоди Україна та держави-члени ЄС можуть розпочинати достатньо тривалий процес ратифікації. Стосовно частини Угоди, яка стосується створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, то, як було зазначено у висновках Європейської Ради по Україні від 21 березня 2014 р. «Європейський Союз та його країни-члени налаштовані підписати решту Угоди про асоціацію та угоди про створення глибокої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі, що разом із політичними положеннями складають єдиний механізм»¹.

Але необхідно враховувати, що ще наприкінці вересня 2013 р. Україною і ЄС було рішення про тимчасове застосування більшої частини економічних положень Угоди про асоціацію, тобто ще до набуття чинності цим документом окремі положення можуть застосовуватися. У тому ж 2013 році Комітет постійних представників держав-членів ЄС узгодив конкретні обсяги тимчасового застосування положень економічної частини Угоди². А власне політична частина Угоди набуває чинності лише після ратифікації сторонами.

Для України дуже важливо, особливо з огляду на надважку економічну ситуацію, що не зважаючи на відмову від підписання економічної частини Угоди, Європейська Рада взяла на себе зобов’язання про тимчасове скасування митних зборів, так званих автономних торговельних заходів. Скасування буде стосуватися більшої частини українського експорту до країн-членів ЄС і буде чинним з липня по 1 листопада 2014 р.³.

Рішення про підписання лише політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС викликало бурхливі дискусії і навіть суперечки в Україні. Адже саме відмова попереднього уряду від підписання Угоди про асоціацію, в основному з огляду на положення саме економічної частини, під час Саміту Східного партнерства, який відбувся у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 р. стала основною першопричиною суспільного вибуху. На нашу думку, заперечення проти підписання лише політичної частини Угоди про асоціацію і концентрація уваги на негативних для України моментах цього процесу перешкоджає пошуку суспільної згоди у нашій державі, загострює протистояння.

Набагато більш конструктивним і важливим і для держави, і для суспільства, на наш погляд, є розпочати імплементацію положень Угоди про асоціацію з ЄС. Підготовка до цього триває в Україні вже не один рік, зокрема, У 2009 р. був схвалений та набув чинності Порядок денний асоціації (ПДА)¹. Цей документ мав відігравати роль практичного інструменту підготовки до реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС до моменту набуття нею чинності.

У наступний час на виконання ПДА регулярно затверджувалися щорічні відомчі плани реалізації ПДА. За інформацією українського уряду станом на 20 серпня 2013 р. за більшістю пріоритетів, передбачених у ПДА, в тому числі за пріоритетами: «Політичний діалог», «Торгівля та питання, пов’язані з торгівлею», «Інші сфери співробітництва» та інші, досягнуто лише «певного прогресу»².

Про те, що стан виконання цих планів є незадовільним свідчать і результати моніторингів неурядових організацій. За результатами громадського моніторингу виконання Україною Порядку денного асоціації (ПДА) між Україною і ЄС3 (з травня 2010 р. по вересень 2012 р.), який було проведено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», станом на кінець 2011 р. більшість пріоритетів ПДА, а саме 70 із 78, ще перебували на стадії виконання, а суттєвого прогресу було досягнуто лише щодо близько 20 пріоритетів¹.

Станом на кінець червня 2012 р. за результатами аналізу економічного блоку питань ПДА, з 48 напрямків діяльності, лише 3, за оцінками експертів, можна було вважати виконаними; у процесі виконання залишалися 42 пріоритетні завдання, а інші 3 експерти оцінили як не виконані².

За результатами останнього Громадського моніторингу виконання умов підписання Угоди про асоціацію, станом на 1 жовтня 2013 р. експерти констатували певний прогрес, якого досягла українська влада по більшості з 11 критеріїв, сформульованих за вимогами Ради ЄС, що були необхідні для підписання УА під час Вільнюського саміту. Але і тоді, на думку експертів, це свідчило про відсутність гарантій підписання Угоди³.

На сучасному етапі необхідно враховувати, що призупинення підписання Угоди про асоціацію, до якого вдався попередній український уряд, призупинило і процес підготовки Угоди до імплементації. Зокрема, про це свідчать такі обставини:

1) не було забезпечено виконання у встановлені строки та у повному обсязі Порядку денного асоціації Україна – ЄС;

2) й досі не визначений і не представлений національний механізм імплементації УА на державному рівні;

3) не затверджена Національна програма імплементації Угоди, яка має передбачати детальний перелік заходів покрокової реалізації положень Угоди та строків їх виконання⁴.

Проте і нова влада, незважаючи на свою однозначну прихильність євро інтеграційним прагненням України, ще не сформулювала і не прийняла конкретних державних рішень з питання національного механізму імплементації положень Угоди про асоціацію. Більше того, експерти зазначають, що формат уряду та його рішення, зокрема щодо розподілу компетенцій Першого віце-прем’єр-міністра України та віце-прем’єр-міністрів України6, взагалі не враховують сферу європейської інтеграції⁵.

Невтішною є і інформація Міністерства юстиції України про те, що роботу над програмою імплементації було призупинено і вона до теперішнього часу не відновлена. До того ж проект програми напередодні Вільнюського саміту 2013 року кілька разів повертався Міністерством юстиції на доопрацювання профільним міністерствам, оскільки зі змісту відповідних частин програми було помітно, що вони намагаються мінімалізувати свою участь у здійсненні передбачених реформ.

З підписанням політичної частини Угоди про асоціацію вага цих питань для подальшого розгортання процесу євроінтеграції України набуває ще більшої ваги.

Наступною важливою проблемою, яка в черговий раз постає після підписання Угоди про асоціацію є визначення з боку ЄС для Україні перспективи членства в ЄС. З огляду на хід події в Україні ця перспектива набуває особливої актуальності. Питання діяльності уряду і міністерства зовнішніх справ України щодо отримання Україною офіційно проголошеної ЄС перспективи членства постає все більш гостро. У попередній період, незважаючи на періодичні зусилля української сторони, цієї мети досягти не вдалося. Як вже було відзначено вище, перспективи членства України в ЄС в тексті Угоди про асоціацію, закріплені не були.

На теперішній час перегляд щойно підписаних положень Угоди є неможливим. Не сприяє бажанню ЄС бачити у своєму складі Україну і кризовий стан суспільства, глибокий конфлікт з Російською Федерацією, загальна нестабільність держави, яка перетворилася на вогнище триваючого перманентного конфлікту. Якщо ЄС не вважав за потрібне залучати Україну в той час, коли вона вважалася однією з найбільш спокійних пострадянських держав, то нинішні події аргументів «за» явно не додали. У ЄС і без нашої держави достатньо проблемних зон, які є потенційно небезпечними у плані розгортання конфліктних ситуацій.

Проте, те, що європейська громадськість сприятливо ставиться до боротьби українського народу, підтримує його європейські прагнення, адже Майдан стояв під прапорами ЄС, дає нашій країні шанс, що з огляду на громадську думку європейські політики підуть на кроки назустріч. Зокрема цілком можливим є використання такого міжнародно-правового заходу, як підписання окремого протоколу додатково до угоди про асоціацію, у якому буде закріплено положення про перспективу вступу України до ЄС¹.

До того ж, у юридичному плані положення про перспективу членства України не буде мати правових наслідків для України, як до речі і для ЄС. Це навіть може не означати започаткування процесу вступу до ЄС. Адже, на практиці:

1) ні Угода про асоціацію, ані надання «перспективи членства» не надають гарантій вступу;

2) питання вступу до ЄС має чітко визначену процедуру відповідно до договорів Європейського Союзу, основними передумовами якої є подання заяви державою на вступ та відповідність даної держави критеріям членства в ЄС¹.

Експерти зазначають, що основна причина небажання надати дану перспективу полягала у побоюванні багатьох держав-членів Євросоюзу, що надання «перспективи членства» державам Східної Європи матиме величезне геополітичне навантаження, оскільки означатиме готовність ЄС взяти на себе більші союзницькі зобов’язання по відношенню до цих держав. Однак питання про надання перспективи членства Україні сьогодні має дуже важливе політичне і, насамперед, психологічне значення. Це положення має змінити сприйняття України в ЄС не лише серед політичних еліт, але й більш широких суспільних верств. Так само воно за відповідних умов могло б спричинити потужний вплив на зміст внутрішньополітичного життя України та її геополітичні пріоритети².

Саме з огляду на викладені експертні міркування українська влада має зосередити зусилля на тому, щоб домогтися документального підтвердження з боку ЄС перспективи членства України.

Є і інша сторона цієї проблеми. Останнім часом із заяв у ЗМІ вітчизняних політиків і депутатів Верховної Ради можна почути заклики до уряду України негайно подати заявку на вступ до ЄС. У якості прикладу наводиться історичний прецедент з історії ЄС, коли у 1996 році Словенія подала заявку на вступ одночасно з підписанням Угоди про асоціацію і ЄС на це відреагував позитивно¹.

Проте, на нашу думку, не можна не враховувати того, що Україна на даний час не відповідає основним критеріям членства в ЄС. Адже, за поданням заяви має розпочатися етап оцінювання відповідності держави цим критеріям. А якщо додати складну внутрішньополітичну і зовнішньополітичну ситуацію, то шанси України на негативну оцінку збільшуються.

До того ж, немає і згоди з даного питання у суспільстві. Схід і Захід розколоті. Частина українців під впливом пропаганди попереднього уряду і з боку РФ вважає вступ до ЄС шкідливим для України. Тому подання такої заявки, крім іншого, може спровокувати і чергову хвилю громадського обурення.

Тому нині особливої ваги набуває питання інформаційного супроводу євро інтеграційних кроків України. Починати потрібно, насамперед, із організації на загальнодержавному рівні широкої інформаційної підтримки підписання та ратифікації Угоди про асоціацію. У першу чергу необхідно роз’яснити основні цілі, зміст і призначення Угоди. Показати, як вона вплинула на стан відносин України з ЄС на сучасному етапі, і якими є найближчі та більш віддалені перспективи.

Не може не викликати занепокоєння той факт, що більшість із проведених і Україні роз’яснювальних заходів з приводу підготовки і підписання Угоди про асоціацію ініціювалася не українським урядом і не вітчизняним громадянським суспільством, а європейською стороною. Це, насамперед, ініціативи з проведення інформаційних кампаній «Сильніші разом» і «Будуймо Європу в Україні», які реалізовувалися Представництвом ЄС в Україні та посольствами держав-членів ЄС. При цьому Кампанія «Сильніші разом» передбачає проведення регіональних інформаційних заходів, організацію візитів представників українських ЗМІ до держав-членів ЄС, розроблення телепрограм для регіональних українських телеканалів на тему євроінтеграції тощо. А «Будуймо Європу в Україні» є серією інформаційно-просвітницьких заходів (вуличні акції, семінари, тренінги, круглі столи), які мають на меті пояснити важливість підписання Угоди про асоціацію, поширити європейські цінності, підвищити рівень обізнаності українців щодо розвитку відносин між Україною та ЄС¹.

Зі сторони уряду України замість систематичних заходів підтримку євро інтеграційного курсу держави і власне підписання Угоди про асоціацію лунали лише заяви.

Таким чином, підписання Україною політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС є важливим кроком, який відкриває ряд перспектив щодо подальшого просування країни шляхом євро інтеграції, докорінного реформування неефективних і недемократичних інституцій і отримання дієвої допомоги в розбудові держави за сучасними європейськими стандартами від ЄС.

Висновки до розділу 3

Напередодні підписання Угоди про асоціацію на Вільнюському саміті у листопаді 2013 року позиціє основних політичних сил України були кардинально протилежними. Послідовними прихильниками підписання Угоди виступали опозиційні сили. Що стосується партії влади, президента і відповідно – уряду, позиція на підтримку підписання Угоди про асоціацію, хоча і не досить активна, яка підтримувалася протягом 2010-2013 років у жовтні 2013 року змінилася на протилежну. Провладні сили посилалися на недоцільність для України прийняти жорсткі вимоги МВФ, а також на економічні небезпеки, які може спричинити підписання економічної частини Угоди про асоціацію України з ЄС.

На підписання Угоди про асоціацію України з ЄС протягом всього періоду розвитку цього процесу впливала низка зовнішньополітичних факторів. Основними серед них є: наявність у ЄС низки проблем організаційного і фінансово-економічного характеру; зниження рівня довіри до української влади протягом 2010-2013 років, аж до реальної загрози введення щодо України санкцій; вплив Російської Федерації, яка незацікавлена у розвитку процесу євро інтеграції України, причому цей вплив чинився як на Україну, так і на ЄС. Особливо відчутною була конкуренція інтеграційних проектів економічного і без пекового спрямування на пострадянському просторі, до яких прагнула залучити Україну РФ. Загалом для України ситуація, яка складалася напередодні підписання Угоди про асоціацію у листопаді 2013 року була досить складною.

З підписанням політичної частини Угоди про асоціацію України з ЄС для нашої держави відкриваються нові можливості і перспективи як у внутрішньополітичному просторі, так і на міжнародній арені. Послідовна імплементація даної Угоди є саме тим дієвим механізмом, який здатний забезпечити подальший сталий економічний розвиток держави, модернізацію всіх її інституцій, стати підґрунтям для кардинального реформування основних сфер життєдіяльності суспільства, запровадження сучасних європейських стандартів. На міжнародній арені підписання Угоди про асоціацію має позитивне значення як документальне закріплення факту визнання ЄС європейських прагнень України, підтримки нашої держави з боку європейської спільноти. Угода повинна виступити ефективним інструментом наближення до ЄС.