1.2.Методологія дослідження міжнародних відносин

Інтеграційні відносини є важливою складовою системи сучасних міжнародних відносин, відповідно у їх дослідженні необхідно спиратися на методологічний апарат теорії міжнародних відносин. У сучасному науковому розумінні, – зауважує М. М. Мацях, – методологія – це сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання, це галузь теоретичних знань і уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур, спрямованих на вивчення реальності. Вона формується як на підставі загальних принципів пізнання, так і під впливом особливостей предмета дослідження конкретної науки, специфічні особливості якого визначають як сукупність методів дослідження, так і конкретні техніки їх застосування¹.

Загальнонаукові методи складають вихідний пункт, фундамент будь-якої дисципліни, до них належать такі теоретичні і філософські методи, як історичний і логічний, аналіз і синтез, принцип черговості, сходження від абстрактного до конкретного і т.п. Дослідження міжнародних відносин характеризується узагальненням і систематизацією фактів, заснованої на вивченні історичних, аналітичних та інших документів, строгих наукових спостереженнях і порівняльному аналізі. Це передбачає відмову від замикання в межі тієї чи іншої окремої дисципліни, і, як слушно зауважує П. О. Циганков, дає змогу осмислити об’єкт вивчення в цілісності і, наскільки можливо, в єдності, що відкриває перспективу виявлення тенденцій і закономірностей його функціонування та еволюції. Звідси те значення, яке надається при вивченні міжнародних відносин системному підходу і тісно пов’язаному з ним методу моделювання².

Необхідно відзначити, що у комплексному аналізі тенденцій та закономірностей розвитку  міжнародних   відносин  виникають певні ускладнення, зумовлені складним синтетичним характером і багатовимірністю підходів, які існують у дослідженнях міжнародних відносин¹. Це обумовлює застосування в дослідженнях широкого спектру методів.

Підхід слід розуміти як вихідне твердження, що стосується припущення про найважливіші риси об’єкта дослідження або про спосіб його пізнання. У методології дослідження міжнародних відносин застосовується, насамперед, системний підхід, що є усталеним напрямом методології наукового пізнання, який безпосередньо сприяє адекватній постановці проблем та логічно-послідовній стратегії їх розв’язання. Він полягає у цілісному сприйнятті міжнародних відносин та у розумінні взаємопов’язаності й взаємообумовленості його елементів. Він потрібний з огляду на взаємозалежності всіх суб’єктів міжнародних відносин та функціонування міжнародних систем².

Системний підхід дає можливість уявити об’єкт вивчення в його єдності та цілісності, і, отже, сприяючи знаходженню кореляцій між взаємодіючими елементами, допомагає виявленню закономірностей такої взаємодії, тобто, закономірностей функціонування міжнародної системи.

Систему слід розуміти не як спонтанну множину одиничних явищ, а як взаємопов’язану сукупність суб’єктів міжнародних відносин, поєднаних причинно-наслідковими зв’язками. Методологічно цей підхід виявляється у трактуванні міжнародних відносин як цілісного явища, де існують закономірні зв’язки між його елементами, чітка ієрархія та сталі взаємозалежності. На ще один важливий аспект системного підходу вказує Е. Позняков, стверджуючи, що його потрібно розуміти, як .розгляд об’єкта в єдності його аналізу та синтезу¹. Тобто системний підхід виявляється в єдності процесу дослідження міжнародної системи, що дає змогу уникнути штучного, на наш погляд, протиставлення теорій, побудованих на індукції, з теоріями дедуктивними.

На основі системного підходу ряд авторів, зокрема, М. Мерль і С. Хоффман відрізняють міжнародні відносини від міжнародної політики: якщо складові часта міжнародних відносин представлені їх учасниками (акторами) і «факторами» («незалежними змінними» або «ресурсами»), складовими «потенціал» учасників, то елементами міжнародної політики виступають тільки актори².

З точки зору Р. Арона, «міжнародна система складається з політичних одиниць, які підтримують між собою регулярні стосунки і які можуть бути втягнуті у загальну війну»³. Оскільки головними і фактично єдиними політичними одиницями взаємодії в міжнародній системі для Арона є держави, на перший погляд може скластися враження, що він ототожнює міжнародні відносини зі світовою політикою. Однак обмежуючи, по суті, міжнародні відносини системою міждержавних взаємодій, Р. Арон у той же час приділяв велику увагу оцінці ресурсів, потенціалу держав, що визначає їх дії на міжнародній арені. При цьому він представляв потенціал чи потужність держави як сукупність, що складається з її географічного середовища, матеріальних і людських ресурсів і здатності колективної дії. Таким чином, виходячи з системного підходу, Арон окреслює, по суті, три рівні розгляду міжнародних (міждержавних) відносин: рівень міждержавної системи, рівень держави і рівень її потенціалу¹.

Д. Розенау запропонував у 1971 р. іншу схему, що включає шість рівнів аналізу:

1) індивіди-творці політики і їх характеристики;

2) займані ними посади і виконувані ролі,

3) структура уряду, в якому вони діють;

4) суспільство, в якому вони живуть і яким управляють ;

5) система відносин між національною державою та іншими учасниками міжнародних відносин;

6) світова система².

Ці положення, визначені у останній третині ХХ ст. не втратили актуальності, системний аідхід активно використовують і сучасні дослідники, так А. А. Злобін, М. О. Хрустальов та інші вчені вважають, що «методом теорії міжнародних відносин є системний аналіз руху і розвитку міжнародних подій, процесів, проблем, ситуацій, здійснюваний за допомогою наявного знання, зовнішньополітичних даних та відомостей, особливих способів і прийомів дослідження»³.

Відправним моментом такого аналізу є, на їх думку, три рівні дослідження будь-якої системи:

1) рівень складу множини утворюючих її елементів,

2) рівень внутрішньої структури сукупність закономірних взаємозв’язків між елементами;

3) рівень зовнішньої структури сукупність взаємозв’язку системи як цілого з середовищем¹.

Метод моделювання пов’язаний з побудовою штучних, ідеальних, уявних об’єктів, ситуацій, що представляють собою системи, елементи і відносини яких відповідають елементам і відносин реальних міжнародних феноменів і процесів. Системний аналіз і моделювання є найбільш загальними з аналітичних методів, які являють собою сукупність комплексних дослідницьких прийомів, процедур і технік міждисциплінарного характеру, пов’язаних з обробкою, класифікацією, інтерпретацією та описом даних. З інших аналітичних методів найбільш поширені: контент-аналіз, івент-аналіз, метод когнітивного картування та їх численні різновиди².

Контент-аналіз у політичних науках був вперше застосований американським дослідником Г. Лассуелом і його співробітниками при вивченні пропагандистської спрямованості політичних текстів і описаний ними в 1949 р.³. У загальному вигляді даний метод може бути представлений як систематизоване вивчення змісту письмового чи усного тексту з фіксацією найбільш часто повторюваних у ньому словосполучень чи сюжетів. Далі частота цих словосполучень чи сюжетів порівнюється з їх частотою в інших письмових чи усних повідомленнях, відомих як нейтральні, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованості змісту досліджуваного тексту. Описуючи даний метод, M. А. Xpyстальов виділяє такі стадії його застосування як: структуризація тексту, пов’язана з первинною обробкою інформаційного матеріалу; обробка інформаційного масиву за допомогою матричних таблиць; квантифікація інформаційного матеріалу, що дозволяє продовжити його аналіз за допомогою електронно-обчислювальної техніки¹.

Івент-аналіз (аналіз подієвих даних) спрямований на обробку публічної інформації, яка показує «хто говорить або робить щось, по відношенню до кого і коли». Систематизація та обробка відповідних даних здійснюється за такими ознаками:

1) суб’єкт-ініціатор (хто),

2) сюжет або «issue – area» (що);

3) суб’єкт-мішень (по відношенню до кого);і

4) дата події (коли). Систематизовані таким чином події зводяться в матричні таблиці, ранжуються і вимірюються за допомогою ЕОМ. Ефективність даного методу передбачає наявність значного банку даних. Науково-прикладні проекти, які використовують івент-аналіз, відрізняються за типом досліджуваної поведінки, кількістю аналізованих об’єктів, за часовими параметрами, кількістю використовуваних джерел, типологією матричних таблиць тощо².

Метод когнітивного картування спрямований на аналіз того, як той чи інший політичний діяч сприймає певну політичну проблему. Американські вчені Р. Снайдер, Х. Брук і Б. Сепін ще в 1954 році показали, що в основі ухвалення політичними лідерами рішень може лежати не тільки і навіть не стільки дійсність, яка їх оточує, скільки те, як вони її сприймають. У 1976 році Р. Джервіс у роботі «Сприйняття і невірне сприйняття (misperception) в міжнародній політиці» показав, що крім емоційних чинників на прийняте тим чи іншим лідером рішення впливають когнітивні фактори. З цієї точки зору, інформація, що отримується політичними лідерами, які приймають зовнішньополітичні рішення, засвоюється і упорядковується ними «з поправкою» на їх власні погляди на зовнішній світ. Звідси тенденція недооцінювати будь-яку інформацію, яка суперечить їх системі цінностей та образу супротивника, або ж, навпаки, надавати перебільшену роль незначним подіям. Аналіз когнітивних чинників дозволяє зрозуміти, наприклад, що, відносна сталість зовнішньої політики держави пояснюється поряд з іншими причинами, і сталістю поглядів відповідних лідерів¹.

У основі застосування описаних методів лежить можливість отримання нової інформації на основі систематизації вже відомих документів і фактів, важливу роль відіграє рівень їх об’єктивності, можливість вимірювання. При застосуванні даних методів постають, як правило, проблеми джерел інформації та її достовірності , наявності та повноти баз даних.

До приватних методик зараховують суму різноманітних процедур міждисциплінарного характеру, які застосовуються для накопичення та первинної систематизації емпіричного матеріалу – даних. Тому іноді їх називають також «техніками дослідження». До теперішнього часу відомо більше тисячі таких методик від найпростіших, таких, як спостереження, до досить складних, як, наприклад, ситуаційні ігри, що наближаються до одного з етапів системного моделювання. Найбільш відомі з цієї групи методів: анкетування, інтерв’ю, експертне опитування, експертна нарада. Різновидом останнього є, наприклад, «дельфійська техніка» коли незалежні експерти вносять свої оцінки міжнародної події в центральний орган, який проводить їх узагальнення та систематизацію, після чого знову повертає експертам, які або вносять поправки в свої початкові оцінки, або зміцнюються у своїй думці і продовжують наполягати на ній. Відповідно до цього і виробляється остаточна оцінка і даються практичні рекомендації².

Таким чином, у дослідженні сучасних міжнародних відносин використовується широке коло загальнонаукових, прикладних міждисциплінарних і приватних методів, застосування яких зумовлене структурною складністю, багатоплановістю і динамічністю міжнародних відносин. Всі методи у ході дослідження міжнародних відносин обов’язково модифікуються з урахуванням конкретного об’єкта і цілей дослідження, набувають специфічні особливості, закріплюючись як власні методи теорії міжнародних відносин.