23. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди б.Д. Грінченка.

Борис Дмитрович Грінченко (1863—1910) — видатний український письменник, журналіст, прогресивний громадський діяч, педагог, мовознавець, фольклорист, перекладач, популяризатор книг для народу.

У своїх працях Борис Грінченко проводив думку про єдність людини й природи. Одним з важливих принципів навчання вважав систематизацію знань (підручник «Рідне слово», написаний в 1889 р. для доньки Насті).

Він доводив, що тільки навчання рідною мовою, національна освіта і національна система виховання можуть принести користь народові. Ці думки він викладає в численних теоретичних працях — «Народні

вчителі і вкраїнська школа» (1906), «Якої нам треба школи» (1906), «На беспросветном пути: об украинской школе» (1905) та ін.

Він виступав за створення народних шкіл з викладанням рідною мовою. Дбав про естетичне виховання дітей. Звідси його вимоги до художнього змісту й технічного оформлення дитячих книг.

Важливим завданням школи Борис Грінченко вважав трудове виховання. Адже праця є необхідною умовою повсякденного життя. Вона забезпечує кращий фізичний розвиток, виробляє спритність, навички володіння інструментом. Фізична праця робить людину добрішою. Ці думки Борис Грінченко виклав у творах «Каторжна», «Грицько», «Украла», «Кавуни», «Панько», «Батько й дідусь».

24. Особливості Спартанської системи виховання.

У Давній Греції, що складалася з невеликих рабовласницьких держав, найоригінальніша система виховання існувала в Спарті і в Афінах. Спільним в обох системах було те, ще вони призначались для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер, завданням якого була підготовка мужнього, фізично розвиненого, загартованого й витривалого воїна-захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалось з боку держави з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали і повертали батькам лише здорових дітей. З 7 років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах особлива увага надавалась фізичному вихованню: привчали зносити голод, холод, спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отримували на рік один плащ, погано харчувались. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони вчилися співати військових пісень і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь в нічних облавах на рабів (криптіях): ловили любого раба та вбивали його. З 15 років мали право носити зброю. У 16 років проводились публічні випробування – агони – своєрідний екзамен, на якому, в присутності батьків, дітей публічно пороли. Багато дітей не витримувало і помирало.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялося мало уваги.

Юнаків 18-20 років об’єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військову службу, щоб під час походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто.