Висновки

Україна – демократична, правова та соціальна держава, де людина, її права та законні інтереси проголошуються найвищою цінністю.

В сучасних умовах особливої гостроти набуває питання щодо забезпечення та захисту прав та законних інтересів громадян.

Однією з найважливіших проблем на сьогодні, як і у минулому, залишається лікарська таємниця, що є одним з основних понять медичної етики, деонтології й медичного права. Коли йдеться про взаємодію медицини й права, практично завжди одним із ключових питань є лікарська таємниця.

Право на збереження лікарської таємниці змістовно пов’язують з правом на охорону здоров’я, правом на приватність (недоторканість приватного життя), правом на захист персональних даних.

Дана дипломна робота присвячена розгляду та дослідженню лікарської таємниці, її правовому регулюванні в Україні, а також шляхам вдосконалення даного інституту.

У першій частині роботи, а саме у розділі 1 «Правова природа лікарської таємниці в Україні», визначається місце лікарської таємниці в системі інших професійних таємниць, надається загальна характеристика інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання, надається характеристика нормативно-правових актів, що регулюють збереження лікарської таємниці. Також у даному розділі проаналізовані найбільш типові випадки розголошення лікарської таємниці та шляхи подолання такого розголошення. Розглянутий такий феномен як телемедицина та захист лікарської таємниці при використанні комп’ютера та мережі Інтернет.

В контексті права пацієнта на інформацію про стан свого здоров’я розглянуто 2 принципи: «правда в очі» та «неправда заради добра» та їх співвідношення з чинними нормативно-правовими актами, а саме з Цивільним кодексом України.

У другій частині роботи, а саме у розділі 2 «Механізм адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні», висвітлює питання, хто саме є суб’єктом збереження лікарської таємниці відповідно до чинного законодавства України. Варто звернути увагу, що не зважаючи на те, що конфіденційна інформація про пацієнта носить назву «лікарська таємниця», суб’єктами збереження даної інформації виступають не тільки лікарі чи інший медичний персонал. В даному розділі наводиться класифікація суб’єктів лікарської таємниці.

У розділі 2 зазначаються випадки, коли можливе розголошення лікарської таємниці в випадках, що передбачені медичним, цивільним законодавством, випадки передбачені законодавством про захист населення, випадки передбачені законодавством про правоохоронну діяльність. У цьому ж розділі розглядається питання обмеження лікарської таємниці.

У розділі 3 «Відповідальність за розголошення лікарської таємниці» зазначається, які види відповідальності можуть покладатися на особу, суб’єкта збереження лікарської таємниці, у випадку незаконного розголошення лікарської таємниці, наведені умови такої відповідальності, а також її види.

У розділі 4 «Способи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні» зазначені способи, якими можна вдосконалити інститут збереження лікарської таємниці в Україні, а також шляхи подолання окремих випадків розголошення лікарської таємниці в Україні, зокрема, питання щодо лікарняного листа-як документа, що потенційно може містити в собі конфіденційну інформацію щодо пацієнта, а також питання щодо неналежного зберігання листків-результатів розшифрування аналізу пацієнта.

Отже, загалом, з даної роботи можна зробити наступні висновки. Лікарська таємниця - є важливим інститутом медичного права, оскільки мова йде про приватну, інтимну сторону життя особи. Лікарська таємниця має відповідним чином захищатися на законодавчому рівні. Лікарська таємниця повинна бути максимально повно унормована як на законодавчому рівні, так і на рівні підзаконних документів. І хоча в Україні існують нормативно-правові акти, що регулюють інститут лікарської таємниці, а саме Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про інформацію», Основи законодавства України про охорону здоров’я, однак законодавство щодо збереження лікарської таємниці потребує вдосконалення.

Так, існують неточності щодо самого поняття «лікарська таємниця». Використання в дефініції поняття «лікарська» при низькому рівні правової свідомості в українському суспільстві призводить до того, що неправильно розуміється, хто є суб’єктом збереження лікарської таємниці. Відповідно до чинного законодавства це не тільки лікарі. На законодавчому рівні дана дефініція - «лікарська таємниця» не встановлена. Доречно було б вдосконалити Основи законодавства України про охорону здоров’я шляхом введенням в ст.3 визначення лікарської таємниці. Також, аналізуючи чинне законодавство стає зрозумілим, що необхідно вилучити з Цивільного кодексу України п.3.ст.285, оскільки він суперечить принципу «правда в очі» та обмежує права пацієнта на інформацію, а також позбавляє пацієнта свободи вибору.