ЗМІСТ

Вступ...........................................................................................................................4

Розділ 1. Правова природа лікарської таємниці в Україні

1.1.Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці…….………….9

1.2.Загальна характеристика інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання………………………………………………………………………….….20

1.3.Нормативно-правове регулювання інституту збереження лікарської таємниці в Україні…………………………………………………………………………….….…..34

Розділ 2. Механізм адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні

2.1.Суб’єкти збереження лікарської таємниці…………………………………….….45

2.2.Правомірність розголошення лікарської таємниці………………………..….….51

2.3.Обмеження лікарської таємниці………………………………..…………….…….66

Розділ 3. Відповідальність за розголошення лікарської таємниці…..……………………………………………….………………..………..….73

Розділ 4. Способи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні……………………………….…………………...…..82

Висновки.....................................................................................................................92

Список використаної літератури...............................................................................95

Вступ

Актуальність теми. В умовах демократизації українського суспільства особливої гостроти набуває питання забезпечення та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян. Однією зі сфер суспільного життя, де ця проблема потребує як найшвидшого вирішення є медична діяльність.

Здоров'я - це необхідна умова для активної і нормальної життєдіяльності людини. У нашій державі відзначається значне зростання захворюваності населення, а також виникнення нових, більш небезпечних хвороб. Сучасна людина, що живе в несприятливій екологічній обстановці, постійно відчуває стресові навантаження, що призводить до фізичної та розумової втоми, старіння організму, і як наслідок до різних захворювань. Тож не дивно, що з кожним роком все більше людей звертають за медичного допомогою та консультацією до фахівців в галузі медицини - лікарів. За медичною допомогою, будь це консультація, діагностика, огляд у лікаря чи інші види медичних маніпуляцій, протягом життя звертається практично кожна людина, і переважна більшість цих осіб не є зацікавленими в розголошені факту звернення ними за медичною допомогою, інформації щодо діагнозу та подальшого лікування. Ці дані становлять собою лікарську таємницю і охороняються чинним законодавством України, адже охорона та збереження лікарської таємниці не тільки етичний, але і правовий обов’язок суб’єктів збереження лікарської таємниці. Захист конституційних прав та свобод громадян вимагають подальшого посилення правового забезпечення лікарської таємниці. В сучасних умовах організації лікувальної та профілактичної допомоги, а також необхідність контактів з великою кількістю медичних працівників робить проблематичним питання збереження лікарської таємниці в Україні.

Особливої уваги потребують шляхи, якими конфіденційна медична інформація про пацієнта може бути розголошення. Варто звернути увагу, що з розвитком суспільства та загальної комп’ютеризації досить частим стало розголошення лікарської таємниці через мережу Інтернет, в тому числі і через різноманітні соціальні мережі. Також у зв’язку з тим, що заклади охорони здоров’я намагаються перейти від паперових баз даних до електронних, і ведуть картки-справи пацієнтів в електронному варіанті, то постає питання як бути з збереженням лікарської таємниці в такому випадку, як забезпечити безпеку даних і хто несе відповідальність у випадку порушення системи безпеки бази даних і доступу сторонніх до цієї інформації?

Теоретичну основу дослідження становлять наукові висновки, що містяться у працях таких відомих вчених,як С.В. Агієвець, М.В.Айвазова, Ю.Н.Аргунова, А.М.Балло, Д.В.Берг, О.Е.Бобров, Л.І.Дембо, А.Ф. Зелінський, А.П. Закалюк, А.М.Кисельов, Н.М.Когут, Н.С.Малеїн, А.І.Марущак, Г.В.Миронова, І.Я. Сенюта, С.Г. Стеценко, Н.С.Таганцев, Г.Т.Терешкевич, М.І. Хавронюк, И.В.Шатковська, Н.В.Ельштейн, С.С. Яценко та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження та роботи є визначення поняття «лікарська таємниця»,визначення кола осіб,які віднесені чинним законодавством до суб’єктів збереження лікарської таємниці в Україні,а також аналіз рівня правового регулювання лікарської таємниці в Україні. Для досягнення мети поставлено такі завдання:

- проаналізувати лікарську таємницю як елемент системи професійної таємниці;

- здійснити загальну характеристику інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання;

- визначити суб’єктів збереження лікарської таємниці та здійснити їх класифікацію;

- визначити в яких випадках відповідно до законодавства України може бути розголошена лікарська таємниця;

- визначити, яка відповідальність відповідно до чинного законодавства України покладається на суб’єктів збереження лікарської таємниці у випадку незаконного розголошення цієї інформації;

- охарактеризувати обмеження лікарської таємниці;

- запропонувати шляхи удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що пов’язані з інститутом професійних таємниць, в тому числі і лікарської таємниці як елемента системи професійних таємниць.

Предмет дослідження-лікарська таємниця та правове забезпечення лікарської таємниці в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою даного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Для загальної характеристики інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання було використано діалектичний метод.

Задля визначення відмінного та спільного між лікарською таємницею та іншими видами професійних таємниць було використано формально-юридичний метод. Проблематика правомірного розголошення лікарської таємниці, а також обмеження лікарської таємниці досліджувалися за допомогою методу правового моделювання.

В роботі було використано такі методи емпіричного дослідження, як спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу, прогнозування тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даній роботі:

- доведено необхідність обмеження лікарської таємниці в окремих випадках та необхідність нормативно-правового регулювання даного питання;

- запропоновано внести зміни до чинного законодавства України, а саме виключити п.3 статті 285 Цивільного Кодексу України, адже даний пункт порушує права особи на інформацію щодо стану свого здоров’я, фактично закріплюючи принцип «неправда заради добра»;

- запропоновано внести зміни до чинного законодавства України, а саме в Основи законодавства України про охорону здоров'я, шляхом внесення дефініції поняття «лікарська таємниця» в статтю 40 відповідного закону;

- зазначено порядок збереження лікарської таємниці у разі використання новітніх технічних засобів та мережі Інтернет.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені положення, висновки та пропозиції можна використовувати:

а) у правотворчості - для підготовки нормативно-правових актів спрямованих на удосконалення законодавчого забезпечення інституту лікарської таємниці;

б) у правозастосуванні - для вдосконалення застосування норм чинного законодавчого забезпечення інституту лікарської таємниці в Україні.

Структура і обсяг роботи.

Дипломна робота складається з вступу, 4 розділів, висновків; містить 96 сторінок тексту. Список використаних джерел включає 80 найменувань літератури.

Розділ 1

Правова природа лікарської таємниці в Україні

1.1.Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці

На сьогоднішній день особливої актуальності набувають наукові дослідження, котрі пов’язані із забезпеченням і захистом прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб. Це пов’язано з низкою причин, серед яких можна виокремити наступні:

- демократичні орієнтири України, що проявляються у необхідності сприяти забезпеченню прав людини;

- взаємини в системі «людина-держава» мають відбуватися на рівних,паритетних засадах;

- наука повинна слугувати практиці,конкретним проявом чого є покращення рівня життя людей,а також удосконалення механізмів реалізації прав,свобод,законних інтересів особи [1, с.18-20].

Правова наука охоплює своїм пізнавальним і дослідницьким впливом велику кількість суспільних відносин,які виникають в безлічі сфер суспільного життя. Практика провідних світових держав показує,що там,де суспільні відносини якісно врегульовані нормами права,де в суспільстві є розуміння права та повага до права,тобто суспільство характеризується високим рівнем правової культури,життя громадян є комфортнішим,а сама держава має більший авторитет на світовій арені(наприклад,США,Велика Британія,Німеччина,Франція).

Однією з галузей суспільного життя,яка останнім часом дедалі активніше регулюється за допомогою юридичних механізмів,є медична діяльність і сфера охорони здоров’я вцілому. Ми повинні констатувати,що за останні роки позначилася стійка тенденція до посилення інтересу з боку правової науки та практики до охорони здоров’я.

Це проявляється в наступному:

1. У вітчизняному законодавстві з’явилися нові закони,а також підзаконні акти, присвячені найактуальнішим проблемам медицини.

2. Набирає обертів медичне право як галузь правової науки, як навчальна дисципліна та як галузь права.

3. Збільшення кількості наукових досліджень у цій сфері.

Керуючись тією обставиною, що медицина суспільного життя існує задля забезпечення реалізації права особи на отримання медичної допомоги, можна констатувати факт прямого віднесення правових наукових досліджень у галузі медичного права як таких, що спрямовані на забезпечення та захист прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб у сфері медичної діяльності.

Серед питань, що розглядаються в рамках правового регулювання медичної діяльності та складають таке собі медичного права можна вказати такі:

- надання медичної допомоги(діагностичної, невідкладної, швидкої, реабілітаційної, спеціалізованої, первинної);

- надання медичної допомоги людині для забезпечення її репродуктивної функції;

- питання медичного втручання;

- питання трансплантації органів і тканин людини;

- права пацієнтів і способи їх реалізації та захисту;

- правова кваліфікація дефектів надання медичної допомоги;

- обов’язкове та добровільне медичне страхування;

- лікарська таємниця[]

Детальніше хочу зупинитися на останньому пункті. Питання лікарської таємниці відповідає критеріям медико-правової актуальності, оскільки має місце зацікавленість щодо розв’язання невирішених проблем у цій сфері як серед юристів, так і всередині медичної спільноти.

Можна виокремити велику кількість обставин, що свідчать про значущість вирішення проблем лікарської таємниці саме у ракурсі правової науки. Серед них:

1. Наявність поряд з лікарською інших професійних таємниць.

2. Проблематика визначення об’єкта лікарської таємниці.

3. Понятійно-категоріальна неузгодженість, сутність якої зводиться до наявності історично обумовленого терміна «лікарська таємниця» та фактичної необхідності зберігати її не тільки лікарів та іншого медичного персоналу, а й низки немедичних працівників.

4. Встановлення випадків правомірного розголошення лікарської таємниці та перелік осіб(посад), стосовно яких повинен мати місце принцип обмеження лікарської таємниці.

Ці обставини свідчать про необхідність і своєчасність здійснення наукових пошуків, спрямованих на теоретичну та галузеву юридичну розвідку складових інституту лікарської таємниці, а також вдосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

У рамках теоретичної правової характеристики інституту лікарської таємниці значна роль відводиться пошукові способів визначення ролі, місця та сутності цього виду таємниці з-поміж інших варіантів професійних таємниць.

Задля повної характеристики лікарської таємниці як об’єкта правових відносин необхідно вирізнити властивості конфіденційної інформації, а також місця лікарської таємниці серед інших професійних таємниць. Ці два аспекти дозволять проаналізувати правову сутність поняття «лікарська таємниця».

На думку А.Кисельова, всім таємницям властиві наступні риси:по-перше, таємниця не довіряється на якийсь визначений час, а по-друге, повинна бути збережена назавжди[64,c.247].Однак, я вважаю, що дане твердження не є істинним, адже існує маса прикладів, що ставлять під сумнів це твердження, прикладів того, коли певна таємниця має місце певний проміжок часу, після чого її правовий статус змінюється. Для прикладу хочу навести таємницю заповіту. Коли зміст останнього може стати відомим лише у визначений термін часу.

Конфіденційна інформація має наступні ознаки:

- визначений перелік осіб, котрі можуть володіти, а також використовувати певну інформацію;

- конфіденційна інформація має особливий порядок зберігання та охорони;

- конфіденційна інформація має тісний зв’язок з правом особи на приватність.

- існує юридична відповідальність за несанкціоноване (протиправне) розголошення такої інформації.[]

Важливим є аналіз юридичних властивостей інформації, зокрема тієї інформації, що є об’єктом професійної таємниці. Для правового аналізу важливим видається встановити, наскільки та чи інша інформація є юридично актуальною, наскільки вона потребує забезпечення та захисту, наскільки її охорона є нормативно встановленою.

Так, В.Цимбалюк, розглядаючи юридичні властивості інформації як предмета правовідносин, відносить до них такі:

- інформація, передана від одного суб’єкта до іншого, одночасно належить двом учасникам інформаційних відносин. Це-основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації, отже-її невідчужуваність від творця, власника й споживача. Така властивість вимагає розроблення й застосування до інформації за її обігу особливих правових процедур, відмінних від процедур відчужування речі;

- із випущенням в обіг інформація документується й відображається на матеріальному носії. Існують дві групи матеріальних носіїв: жорсткі-до яких інформація прив’язана жорстко(папір, лазерні диски, що не стираються та інші); віртуальні-до яких інформацію не можна прив’язати жорстко(оперативна пам’ять персонального комп’ютера). Юридична властивість, що випливає з цієї особливості, полягає у двоєдності інформації та матеріального носія, на якому ця інформація закріплюється;

- інформація надається у певних організаційних формах-окремі дані (відомість), документ, база даних (документів), бібліотека, фонд, архів та інші. Звідси юридична властивість - можливість відносити до інформаційних як окремі вихідні документи, так і організаційні структури, що містять інформацію. Це - інформаційні системи, банки даних, інформаційні мережі, бібліотеки, архіви й т.ін..

У контексті лікарської таємниці юридичні властивості та спосіб передання інформації мають надзвичайно важливе значення, оскільки ми маємо багато прикладів того, що з розвитком науково-технічного прогресу інформація, що є об’єктом лікарської таємниці, може передаватися через технічні інформаційні системи[183].

Окремої уваги в даному питанні заслуговують соціальні мережі (типу: Вконтакті, Однокласники, Facebook та аналогічні). Адже за допомогою соціальних мереж люди спілкуються, діляться контентом, а це може спричинити як навмисне, так і ненавмисне розголошення інформації, що становить собою лікарську таємницю.

Важливим видається питання про класифікацію таємниць у їхньому юридичному розумінні. Поки що немає чіткої та єдиної класифікації видів конфіденційної інформації. Різні дослідники пропонують різні класифікації.

Так, А.І.Алексенцев пропонує розподіл інформації за видами таємниці[5, c.65]. А.А.Фатьянов класифікує ту інформацію,що підлягає захисту, за трьома ознаками:

- за приналежністю;

- за ступенем конфіденційності;

- за змістом.[178,c.27].

Досить змістовний варіант класифікації професійної таємниці пропонує В.Н.Лопатін. Він виділяє наступні види професійної таємниці:

- лікарська таємниця;

- таємниця зв’язку;

- нотаріальна таємниця;

- адвокатська таємниця;

- таємниця страхування;

- таємниця сповіді;

- таємниця усиновлення.[82,c.36].

Варіант класифікації професійної таємниці запропонований В.Н.Лопатіним враховує переважну більшість професій, де змістом самої роботи є певна інформація, котра захищена від широкого розповсюдження законом. Мова йде про такий варіант, коли інформація стала відома особі в ході виконання нею службових обов’язків. Наприклад, у випадку лікарської таємниці - пацієнт звернувся до лікаря. Після здачі ним імуноферментного аналізу було встановлено, що пацієнт хворий на ВІЛ. У цьому випадку інформація про діагноз (ВІЛ) є конфіденційною інформацією, тобто лікар немає права самовільно розголошувати дану інформацію, а також становить собою лікарську таємницю, адже лікар безпосередньо дізнався про ВІЛ-позитивний статус громадянина саме через виконання своїх службових обов’язків (професійна таємниця).

Отже,лікарська таємниця, а також інформація, що є її безпосереднім об’єктом, можуть слугувати одним із складників професійної інформації.

За всієї багатогранності можливих варіантів професійної таємниці,в основі всіх їх видів міститься феномен інформації.

Візьмемо для порівняння адвокатську та лікарську таємниці. Адвокатська таємниця сприяє захисту прав та законних інтересів людини, котра потребує адвокатської допомоги, а також сприяє реальній незалежності адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій. Відповідно до чинного законодавства, а саме ст.22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності [21, c.34]

Аналізуючи дану статтю стає зрозуміло, що предметом адвокатської таємниці є ті питання, з якими громадянин чи юридична особа звернулися до адвоката, зміст самої консультації, а також інші відомості, одержані адвокатом від його клієнта, його представників при здійсненні адвокатської діяльності.

Однак, постає наступне питання. Чи входить сам факт звернення особи за юридичною допомогою до адвоката в предмет адвокатської таємниці? Чи є ця інформація конфіденційною?

Зрозумілим є те, що адвокат немає права розголошувати зміст самої консультацій, а також питань з якими до нього звернувся клієнт (адже вони складають предмет адвокатської таємниці). Але чи має він право розголошувати відомості, що безпосередньо не стосуються змісту і суті юридичної допомоги - сам факт звернення клієнта до нього? У чинному законодавстві не врегульовано, чи сам факт звернення становить собою предмет адвокатської таємниці.

І тут є суттєва відмінність адвокатської та лікарської таємниць, оскільки у випадку лікарської таємниці, сам факт звернення по медичну допомогу - це складова лікарської таємниці, що відповідно відображено у чинному законодавстві. Адже це приватне життя особи, і тільки вона має право визначати, кому саме та за яких обставин можна відкрити ці відомості та в якому обсязі.

Однак між адвокатською та лікарською таємницею є і спільні риси:

- адвокатська та лікарська таємниці сприяють забезпеченню прав людини;

- спеціальний суб’єкт (адвокат/лікар), котрий отримує якусь інформацію в ході виконання службових обов’язків;

- ця інформація має конфіденційний характер.

- інформація не може бути розголошена без згоди на це клієнта.

Отже, бачимо, що між професійними таємницями є спільні риси.

Це дає можливість здійснення певних узагальнень, які свідчать, що лікарська таємниця є складовою системи професійної таємниці. Виходячи з цього вона повинна розглядатися у загальному правовому полі професійної таємниці, в основі якого перебувають нормативно-правове регулювання конфіденційної інформації, яка стала відомою тій чи іншій особі під час виконання нею своїх професійних (службових) обов’язків.

Водночас необхідно вказати на певні відмінності, що характеризують лікарську таємницю в системі професійних таємниць.

Можна виокремити наступні:

1. Більш тісний зв’язок лікарської таємниці з іншими (тобто не правовими) регуляторами, такими як: мораль, етика, біоетика.

2. Особливе коло суб’єктів збереження лікарської таємниці

Адже інформація стосовно, наприклад, факту перебування пацієнта на стаціонарному лікуванні у медичному закладі є потенційно відомою багатьом особам, котрі працюють у медичній установі.

Це не тільки лікуючий лікар, а також і інші особи, що працюють у медичній сфері (медичні сестри, санітари, працівники кабінетів функціональної діагностики), а також особи, які не працюють у лікарні (керівники та спеціалісти органів управління охороною здоров’я, представники страхових компаній за надання медичної допомого в умовах добровільного медичного страхування).

3. Лікарська таємниця має тісний зв’язок із повсякденним життям пересічного громадянина.

4. Наявність в інституті лікарської таємниці такого феномена як «неправда заради добра», коли хворому дозволяється надавати неправдиву інформацію стосовно його стану здоров’я та прогнозу лікування. Так, подібного феномена нема в інституті банківської, адвокатської чи нотаріальної таємниці.

5. Ширший перелік нормативно визначений випадків, коли розголошення лікарської таємниці є правомірним.

У контексті теоретико-правового аналізу лікарської таємниці варто зупинитися на аналізі понятійно-категоріального апарату цього явища. Тут варто згадати вислів Рене Декарта стосовно того, що необхідно давати визначення словам, і цим половину людства буде позбавлено від помилок. Саме тому важливим є питання здійснення нових досліджень, спрямованих на пошук оптимального визначення, адекватного тлумачення і способів удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці. А передувати їм мають наукові пошуки, спрямовані на вияснення сутності, ознак і значення термінів, важливих з позицій самого явища лікарської таємниці.

Ще одним фактором, на який необхідно звернути увагу в аналізі понятійно-категоріального апарату інституту лікарської таємниці, є потенційно можливі зловживання посадових та інших осіб, долучених до інформації, що становить лікарську таємницю.

Важливим є визначення самого поняття «лікарська таємниця», оскільки від його якісного тлумачення багато в чому залежить правильне розуміння та однакове застосування на практиці.

Тому, перше питання на яке доцільно відповісти - це назва таємниці. Як правильно називати даний феномен: лікарська таємниця чи медична таємниця? Термін «лікарська таємниця» не зовсім точно відображає обов’язок збереження інформації про хворого і певним чином звужує саме коло суб’єктів збереження таємниці. Так, при вживанні саме такого формулювання як «лікарська таємниці» у більшості людей формується одразу і суб’єкт збереження таємниці – лікар (виходячи з назви таємниці). Але це уявлення не є істинним, оскільки мова йде про всю сферу медицини, про необхідність не тільки лікарям зберігати в таємниці отриманні відомості. Тим паче, що розвиток науково-технічного прогресу, комплексність медичної допомоги приводять до того, що така конфіденційна за своєю суттю інформація досить часто стає доступною не тільки лікарям та медичним працівникам, а й представникам інших професійних співтовариств. Тому,на мою думку,доцільніше вживати термін «медична таємниця».

Ряд вчених притримуються думки, що доцільніше використовувати термін «лікарська таємниця». Як вказують українські дослідники В.Головченко та Л.Грузова, термін «лікарська таємниця» має глибоке історичне коріння і є зрозумілішим для медперсоналу.[33, c.7].

Г.Б.Романовський вважає, що основними факторами, які свідчать про правомірність використання поняття «лікарська таємниця», є:

- історичні передумови, відповідно до яких протягом століть застосовувався термін «лікарська таємниця»;

- відображення саме лікарської таємниці в нормативно-правових документах, що регламентують медичну діяльність в державі, зокрема в Основах законодавства України про охорону здоров’я;

- термінопозначення «лікарська» цього виду таємниці свідчить не про кваліфікацію та освіту медичного працівника, а про вид діяльності -«лікування»[37]

Особисто я не зовсім погоджуюсь з доводом, що наводить Г.Б.Романовский ототожнюючи «лікарську таємницю» з лікуванням. Адже,обов’язок зберігати лікарську таємниця покладено не тільки на лікаря або медичного працівника, в сучасних реаліях ця інформація може стати доступною і представникам інших професійних співтовариств. Тому, вважаю, що доречніше було б використовувати термін «медична таємниця».

Щодо розуміння самої сутності лікарської таємниці, В.П.Новосьолов та Л.В.Канунникова вважають, що під лікарською таємницею розуміють відомості, що не підлягають розголошенню про хворобу, інтимну та сімейну сторону життя пацієнта отримані від нього самого чи виявлені у процесі його обстеження чи лікування, тобто при виконанні медичним працівником своїх професійних обов’язків. Причому не повинні бути розголошеними не лише дані про саме захворювання, а й відомості про функціональні особливості організму пацієнта, фізичні вади, шкідливі звички, особливості психіки,його майновий статок, коло знайомств та інтересів. Позитивом зробленого визначення є комплексність стосовно переліку інформації, що є об’єктом лікарської таємниці, а недоліком можна вважати те, що автори вказали лише медичного працівника як суб’єкта збереження лікарської таємниці, не вказавши при цьому інших [99 ,c.113].

Білоруська дослідниця С.В.Агієвець вказує, що під конфіденційністю у взаєминах лікаря і пацієнта необхідно розуміти виражену чи ту, що мається на увазі, угоду про те, що лікар без згоди пацієнта не буде розголошувати інформацію, отриману в ході обслуговування пацієнта, серед осіб, котрі не мають прямого стосунку до його лікування.

В.І.Акопов та Є.Н.Маслов указують, що «під лікарською таємницею необхідно розуміти всі відомості, отримані від хворого чи виявлені за медичного обстеження або лікування, які не підлягають розголошенню без згоди хворого. Це - факт звернення до медичного закладу, інформація про функціональні та фізичні вади організму, спадкові захворювання, шкідливі звички, діагноз, ускладнення, прогноз, сімейне та інтимне життя, факт усиновлення та удочеріння, стан здоров’я родичів»[4, c.102-103]. Дані автори у даному визначенні намагаються перелічити максимально можливу кількість випадків, які можуть підпадати під поняття «лікарська таємниця». Такий підхід не завжди є оптимальним, оскільки не завжди видається можливим спрогнозувати потенційно можливі факти розголошення медичної інформації тими чи іншими суб’єктами збереження лікарської таємниці.

Варто виокремити певні загальні факти, у рамках яких необхідно здійснювати пошук оптимального правового визначення лікарської таємниці.

До них можна віднести:

- доцільність від описового(кількісного) підходу стосовно лікарської таємниці;

- недоцільність у рамках визначення поняття перелічення та конкретизації всіх суб’єктів збереження лікарської таємниці;

- необхідність вироблення такого терміна, котрий в подальшому міг би застосовуватися в рамках юридичної науки, теорії та практики.

Керуючись указаними зауваженнями, під лікарською таємницею необхідно розуміти правовий режим існування інформації, отриманої медичним працівником стосовно пацієнта у діагностиці, лікуванні чи реабілітації, обов’язок зберігати яку покладається також на інших осіб, котрим зазначена інформація стала відомою під час виконання ними своїх професійних обов’язків.

Дане визначення дозволить оперувати саме юридичним інструментарієм у пошуку засобів удосконалення адміністративно-правових засобів забезпечення та захисту інформації, яка є об’єктом лікарської таємниці.

Отже, варто зазначити, що лікарська таємниця, безсумнівно, є складовим елементом системи професійної таємниці. Правове поле таких таємниць є схожим, але не ідентичним. Характерно, що особливості ці торкаються як суто правової матерії, так і особливостей, пов’язаних із ознаками самої медичної діяльності.

Вказане обумовлює необхідність здійснення правового та адміністративно-правового досліджень, спрямованих на таку соціально важливу категорію, якою є інститут лікарської таємниці.