42. Методи внутрішньофірмового навчання та переміщення кадрів

Розвиток персоналу за допомогою навчання є одним з найважливіших факторів успішної діяльності організації. Як правило, програми внутрішньофірмової підготовки створюються спеціально для конкретного підприємства або організації і орієнтовані на розвиток персоналу і підготовку його до змін в організації. Тому область внутрішньофірмового навчання вимагає об'єднання методичного погляду на програми навчання дорослих і консультаційного підходу до роботи з організацією.

методи навчання: 1. Спеціалізовані програми навчання (тренінги продажів, переговорів, креативності). Методи поведінкового тренінгу.

2. Програми командоутворення. Активна групова і міжгрупових діяльність з наступною рефлексією групового процесу. Ділові та рольові ігри, аналіз проблем організації.

3. Розвиток міжособистісної і внутрішньофірмової комунікації, формування навичок подолання конфліктів. Тренінг сензитивності, рольові ігри, імітаційні ділові ігри.

4. Стажування, проектування корпоративної культури.

5. Управлінська підготовка. Лекції, семінари, практичні заняття, навчальні ділові ігри.

6. Підготовка до організаційних інновацій. Організаційно-розумові ігри, розробка проектів, аналіз ситуацій організації.

Система внутрішньофірмової підготовки може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо буде проаналізовано існуюче положення, оцінена перспектива і сформований образ бажаного майбутнього, спрогнозовані зміни, підготовлені проекти зміни, визначені терміни і витрати.

РОТАЦІЯ КАДРІВ— процедура призначення, за якою місце роботи і посада певного працівника ФП можуть змінюватися у межах горизонтального переміщення. Горизонтальне переміщ. означає перехід працівника в іншу функціональну сферу діяльності або виконання певної службової ролі на посаді, яка не має формального закріплення в організаційній структурі, чи розшир. і ускладн. в межах своєї­ посади.

Застосування Р.к. на ФП надає такі переваги: 1) можливість реалізації програми розвитку співробітників підприємства,; 2) можливість використання короткострокової Р.к. у процесі підготовки кадрового резерву; 3) можливість утримання цінних співробітників і підвищення їх мотивації 4) можливість підготовки співробітників для новостворюваних підрозділів.

41. Базові концепції стратегічного управління

Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також про необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі. Концепція стратегічного управління схематично зображена на рис. 1.3. Виходячи з цього, можна дати визначення стратегічного управління, де б найбільш яскраво була розкрита сутність концепції стратегічного управління.

Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегії («стратегічного набору» — див. підрозд. 3.7).

Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціальноекономічна система.

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосуванні баз стратегічної інформації.

4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств.