1. Поняття жанру в музичному мистецтві; інструментальна та вокальна музика, різновиди «програми».

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») Музичний жанр (з французької — рід, вид, тип, манера) — класифікацію музичної творчості за родами і видами з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо) Музичні жанри – це типи музичних творів, характерні ознаки яких сформувались у відповідності зі сферою застосування музики.

Склад виконавців і спосіб виконання визначають найпоширеніший поділ музичних жанрів на вокальний та інструментальни, і синтетичні жанри:опера кантата ораторія.. Протягом тривалого часу в народній музиці склалися три первинні жанри: пісня, танок та марш. Незважаючи на те, що пісня буває лірична, колискова, жартівлива, історична, танок – вальс, гопак, танго, а марш – похідний, спортивний, святковий або траурний, кожен з жанрів має стійкі, характерні ознаки. Перш за все, це типові розміри, - ритмічні групи, мелодичні звороти, певний склад та фактура. Так, колискова пісня завжди має повільний, рівний темп та плавний “заколисуючий” ритм. Мелодична лінія складається з точно або варійовано повторених фраз і має хвилеподібний рисунок. В ній багато секундових інтонацій, склади тексту розспівуються, а слова повторюються. Вона звучить у середньому регістрі, тихо, заспокійливо. Вальс має помірний темп, тридольний розмір і типовий акомпанемент, в якому підкреслюється кожна доля розміру. Гопак – це швидкий танок у розмірі 2/4. В ньому стрибки мелодії, “Гоп” чергуються з моторними, стрімкими мелодичними фразами, які надають гопаку великої внутрішньої динаміки. Полька – веселий та живий чеський танок на 2/4, з характерною ритмічною групою. Численні акценти надають музиці пружності та активності. Жанрові ознаки маршу пов’язані з ходою: Для нього характерні дводольний розмір (2/4, 4/4 або С) пунктирний ритм, або підкреслена метрична доля, помірний та рівний темп. Пісня, танок і марш, співіснуючи у побуті, піддавалися взаємовпливу, внаслідок чого з’явилися музичні твори зі змішаними жанровими ознаками. Наприклад, маршова, пісня. Не втрачаючи пісенної природи, вона отримала маршовий темп та маршові ритми. У нових суспільно-історичних умовах виникли нові жанри – опера, ораторія, симфонія, концерт, тощо. Деякі старовинні жанри зникли з художнього вжитку, інші суттєво змінилися. Більш складні за композицією жанри ввібрали в себе риси пісні, танку і маршу. Тому, щоб краще зрозуміти зміст музичного твору, бажано визначити його жанрову природу. Потім врахувати епоху, коли був написаний твір, особливості національної культури та індивідуальний стиль автора музики. Саме вони роблять твори одного жанру такими різними і неповторними. Музика залежно від засобів виконання поділяється на вокальну (в тому числі вокально-інструментальну) й інструментальну. Вокальна — це музика, створена для голосу або багатьох голосів. До жанрів вокальної музики відносять пісню, романс, арію, твори для ансамблевого та хорового виконання, кантату, ораторію та ін. Вокальний твір, що виконується без слів, називають вокалізом. Вокальне виконання без інструментального супроводу називається співом а капела. Особливістю пісні як Жанру є куплетна форма з приспівом. Пісня може бути, наприклад, народною або авторською та поділяється на такі функціональні Жанри, як колискова, маршова, дитяча, обрядоват. Романс відрізняється від пісні більшою динамікою розвитку художнього образу (тобто ширшою емоційною амплітудою твору), значнішою роллю інструментального супроводу та більш щільним зв'язком слова і музики. Кантата — великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору, оркестру. Кантата найчастіше розпочинається оркестровим вступом і далі складається з окремих арій, речитативів, ансамблів та хорів,об'єднаних єдиною темою. Ораторія — твір для солістів, хору та оркестру, який відрізняється від кантати більшою масштабністю та наявністю розгорнутого драматичного сюжету, але, на відміну від опери, призначений для концертного виконання (тобто виконується без декорацій і без сценічної гри та театральних костюмів). Інструментальна музика призначена для виконання на музичних інструментах. Музичні інструменти поділяються на духові (мідні й дерев'яні), струнні (струнно-смичкові й струнно-шипкові) та ударні. Клавішні інструменти залежно від принципу видобування звука належать до різних відповідних груп або виділяються в окрему групу за суто формальним принципом наявності клавіатури. Окрему групу становлять також сучасні музичні електроінструменти. Класична інструментальна музика поділяється на симфонічну и камерну. Симфонічною називається музика, призначена для виконання симфонічним оркестром. Основні жанри симфонічної музики: симфонія, увертюра, концерт, сюїта, а також симфонічна поема, симфонічна фантазія, дивертисмент. Симфонія (з гр. „співзвуччя") — значний за тривалістю Виконання твір для симфонічного оркестру з кількох (3—4) контрастних за характером частин. До основного складу симфонічного оркестру Входять: дерев'яні духові інструменти (флейти, гобої, кларнети, фаготи), мідні духові (Валторни, труби, туби, тромбони), струнно-смичкоВі (скрипки, альти, Віолончелі, контрабаси), ударні інструменти (литаври, барабани, тарілки, тамтами, трикутник). Концерт ( Від лат. „змагання") — термін, який ширше Відомий у значенні публічного Виконання музики певним Виконавцем чи групою Виконавців за заздалегідь оголошеною програмою і В спеціально обладнаному приміщенні (В класичній традиції — В концертному залі). Проте існує і Жанр інструментальної музики під назвою „концерт" — це твір, В основі якого лежить контрастне протиставлення музичних партій соліста (або кількох солістів, меншої частини виконавців) усьому колективу виконавців (або його більшій частині). Найбільш поширеними є концерти для одного або кількох інструментів з оркестром (може бути, наприклад, концерт для скрипки (або труби, альта, флейти і т.д.) з оркестром, концерт для скрипки та флейти з оркестром, концерт для двох (трьох) скрипок з оркестром тощо). Концерт — досить значний за обсягом твір, який складається з трьох або чотирьох різнохарактерних частин. Сюїта (з фр. „ряд", „послідовність") — багаточастинний музичний твір, що складається з низки самостійних, контрастних за характером п'єс, об'єднаних спільною художньою ідеєю. Класичною є сюїта, що складається з різнохарактерних танців (алеманда, куранта, сарабанда, Жига, а також менует, пасакалья, полонез, чакона, ригодон та ін.). Пізніше набули популярності сюїти, складені з музики до театральних спектаклів, балетів, опер, кінофільмів. Слід зауважити, що іноді сюїтами називають і вокальні цикли. Камерно-інструментальна музика призначена для невеликого складу виконавців. У минулому так називали музику, яка виконувалася вдома. До камерно-інструментальної музики належать соната, тріо, квартет, а також велика кількість "малих камерних жанрів" — невеликих інструментальних п'єс, серед яких ноктюрн, прелюдія, кантилена, баркарола, каприс, алегро, анданте та ін. Слід зазначити, що існує і спеціальний "камерний" оркестр, основою якого є інструменти струнно-смичкової групи (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси), до яких у разі потреби додаються також деякі дерев'яні духові інструменти. Серед інших п'єс камерний оркестр може виконувати й концерти (так, надзвичайно популярні концерти Антоніо Вівальді «Пори року» написані саме для камерного оркестру). Соната — багаточастинна (найчастіше тричастинна) інструментальна п'єса для інструмента соло або для інструментального ансамблю Тріо — п'єса, написана спеціально для ансамблю з трьох музи-кантіВ-інструменталістіВ. Варіанти складу тріо: скрипка, альт, Віолончель; скрипка, Віолончель, фортепіано; скрипка, кларнет, фортепіано та ін. Квартет — п'єса для ансамблю з чотирьох музикантів-інструменталістів. Класичний склад струнного квартету — дві скрипки, альт та Віолончель, але можуть бути й інші Варіанти.

Програмна музика — інструментальна музика, написана на певну тему (сюжет), викладену в словесній, часто поетичній, програмі. Відома з давніх часів. Розвиток її в ХІХ столітті пов'язаний з романтизмом, що обстоював принцип оновлення музики шляхом її поєднання з поезією(внутрішн Я Божество. І зовнішнє Я могу делать все), епіграфи літ.ремарки. Програма може бути оригінальною — «Прощальна симфонія» Гайдна, «Партизанські картини» Штогаренка, або ґрунтуватись на літературному чи мистецькому творі — симфонічна фантазія «Франческа да Ріміні»Чайковського на сюжет з «Божественної комедії» Данте, симфонічна поема «Лілея» Г. Майбороди на сюжет однойменної балади Шевченка, симфонічна картина «Запорожці» Глієра за картиною Рєпіна. Програмним змістом можуть бути історичні події, образи героїв, картини природи, народні казки, легенди тощо; часом він розкривається у назві — «Ніч у Мадріді» Глінки, «Картинки з виставки» Мусоргського, а в циклічному творі — в назвах окремих частин. Іноді композитор дає змогу слухачеві самому побудувати програмну концепцію відповідно до загального настрою твору — 6-а «Патетична» симфонія Чайковського. «Святкова увертюра» Борисова. Типовим зразком програмної музики є симфонічна поема, якій властива сюжетно-драматична побудова наприклад симфонічні поеми Ф. Ліста. Твори програмної музики пишуть у різноманітних музичних формах: від великих циклічних — до мініатюр. Окремі програмні номери є у великих музично-драматичних творах, наприклад «Полтавський бій» в опері «Мазепа» Чайковського.

Звукоімітація а також картинність, глибинна!!!!!!!!!!! Романтизм