3.Народження і створення нової української драматургії. Творчість драматургів Олексія Коломійця та Олександра Корнійчука

Творчість О. Коломійця належить до помітних явищ українського літературного процесу 60–80-х років ХХ століття і характеризується оригінальністю новаторського пошуку в драматургічному жанрі.    Талант Олексія Коломійця найповніше виявився у його п'єсах, у яких він порушував морально-етичні проблеми. Герої драматурга - це завжди прості люди, яких хвилюють вічні проблеми: добро і зло, любов і відданість, вони здатні бути відповідальними за все, що відбувається у суспільстві. Злободенність зумовлена умінням О. Коломійця правдиво показати, наскільки складним і тривалим є процес утвердження нового мислення і збереження найбільших людських цінностей: чесності, людяності, порядності. А починається ця важка робота в родині. "Повість про сім'ю" - такий підзаголовок має одна з кращих п'єс драматурга "Дикий Ангел".   Проблему батьківського авторитету і відповідальності батьків за своїх дітей, за їхню працю автор поєднує з проблемою вірності батьківським традиціям, наступності поколінь.  Поглибленому інтересі до соціально-етичних основ буття народу, до тонких відтінків морального почуття, проникнення у психологію сучасної людини.  О. Коломійця мав неймовірний талант сатирика. Використання драматургом кінематографічних прийомів, зокрема монтажу, сприяє стрункості, єдності, цілісності композиції його творів.  Визначено, що творча спадщина драматурга маркована гуманістичним пафосом і спрямована на протидію тиранії, на духовне й національне відродження українського народу, зокрема української молоді. Проаналізовано особливості творчої манери митця і з’ясовано домінанту художнього стилю творчості – реалізм і тяжіння до синтезу поетичного, ліричного, романтичного струменів. Визнано, що О. Коломієць використовував у творах нехарактерні для соцреалізму ознаки – монтаж і стильовий синтетизм – і своєю творчістю сприяв оновленню української драматургії, був активним драматургом-новатором, який своїм творчим пошуком розхитував канони соціалістичного реалізму, гідно продовжуючи культурні традиції українського народу та світового мистецтва. Художні пошуки письменника пізнаємо вже із жанрових означень: «драматичний памфлет», «лірична драма», «драматична повість», «народна дума» та Інше. Перу О. Коломійця належать п’єси: «Дванадцята година», «Прошу, слова сьогодні», «Келих вина для адвоката!», «Планета Сперанта», «Перший гріх», «Одісея в сім днів», «Спасибі тобі, моє кохання», Горлиця та інші п’єси. «Голубі олені» (1973), «Кравцов» (1975) - дилогія, відзначена Державною премією імені Т. Г. Шевченка. Дослідники творчості О. Коломійця стверджують, що ці твори надзвичайно безпосередні, емоційні, сповнені глибокого змісту. «Мої п’єси - ото моя біографія, точніше біографія моїх думок, моє мислення», - писав О. Коломієць.

«...Бути у творчості не тільки професіональним літератором, а й громадським, політичним діячем для мене це невіддільне» ',— так визначав своє творче кредо Олександр Євдокимович Корнійчук. Його творчу спадщину складають 23 завершені п'єси, декілька сценаріїв, лібрето, оповідання, публіцистика. Громадсько-політична активність О. Корнійчука мала фатальний вплив на духовне життя України, зокрема, сприяла творчій деградації Спілки письменників.  О. Корнійчук був вихідцем із «простого народу» . Пролетарська ідейно-політична орієнтація з юнацьких літ остаточно визначила лінію поведінки й коло творчих зацікавлень О. Корнійчука. Його перше оповідання «Він був великий» видрукуване в річницю смерті Леніна . Починаючи творчий шлях, молодий літератор насамперед присягнув на вірність ідолу-вождю. Його політична, громадянська і творча свідомість, сформована робітфаківською наукою, чітко ділила людей на «наших» і «не наших», світ був розколотий на дві непримиренні половини, одна з яких мусила загинути. В усьому сущому ввижалися тільки два начала — революційне і контрреволюційне, ідеологічні схеми пролетарського мистецтва заступали реальне життя, класове чуття сповершувалося над усіма іншими. Зоряний час драматурга почався у 30-ті роки. Обставини сталінського терору, штучний голод тридцять третього року — ось та суспільна аура, в якій «прогриміла» перша з уславлених драм О. Корнійчука «Загибель ескадри». Драматургія, ширше — театр Корнійчука,— то вдячний матеріал для вивчення певного стану суспільної свідомості, отруєної наркотиком більшовизму, зокрема свідомості утопічної. Талант О. Корнійчука полягав не лише у віртуозному перекладі на мову мистецтва (нехай — субмистецтва) настановчих документів комуністичної партії. Він володів також умінням прихиляти, підкорювати свідомість глядачів і маніпулювати нею. Важливе для розуміння і творчого феномена О. Корнійчука узагальнення: «Війна — ось, мабуть, вичерпний образ радянської дійсності: війна з самим фактом буття...» Він став одним із генеральних її проповідників. Молодий драматург виправдовував кров і смерть, вітав загибель, вміло оспівував героїку новітнього міфа. Саме тридцять третій рік — рік сталінських репресій, геноциду, голодомору — був роком його звеличення!!! Одна за одною з'являються і стають етапними п'єси О. Корнійчука «Правда» (1937), «Богдан Хмельницький» (1939), «В степах України» (1941), «Фронт» (1942), «Крила» (1954),«Мої друзі» (1968), в яких канонізується комуністична мораль, возвеличуються звершення країни Рад і замовчується ціна, тих звершень. Суспільна атмосфера ненастанних воєн, червоного терору, геноциду, бездуховності, масової неврастенії та параної була сприятливою для громадської і творчої праці О. Корнійчука. Поза нею різнорідні таланти цієї непересічної особистості навряд чи розквітли б у таких класичних формах. О. Корнійчук не терпів суперництва, уникав творчого змагання, віддаючи перевагу позалітературним засобам придушення свого конкурента, прагнув до одноосібного владарювання в українській драматургії, а тому дбайливо виполював паростки молодих талантів і затоптував у небуття доробок більш обдарованих попередників. Так гинула і держава, якій служив державний письменник генерал над «солдатами літератури»

9 білет