6,Види та форми криміналістичної ідентифікації.

Криміналістичну ідентифікацію можна класифікувати за чотирма формами: процесуальною, аналогією, непроцесуальною і змішаною. Процесуальна форма криміналістичної ідентифікації визначена кримінально-процесуальним законодавством. Наприклад, пред'явлення особидля впізнання є спробою ідентифікувати її за ознаками зовнішності.Форма криміналістичної ідентифікації за аналогією передбачає проведення слідчих дій, не врегульованих законом. Причиною цього є те, що в кримінально-процесуальному законі є прогалини,зокрема, не передбачені чинним кримінально-процесуальним законодавством упізнання за звуковими та шумовими ознаками; за одорологічними ознаками; впізнання місцевості. Так, впізнання за звуковими та шумовими ознаками —слідча дія, не регламентована законом, сутність якої полягає у пред'явленні у встановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) явищ, викликаних коливальними рухами повітря чи іншого сере¬довища (звуки голосу, пострілу, звук музики, шум потягу, шум у залі тощо) упізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності, що впізнає їх своїми органами слуху. Упізнання за одорологічними ознаками є також слідчою дією, не регламентованою законом, зміст якої в пред'явленні різних матеріальних об'єктів (парфуми, одеколон тощо), увстановленому кримінально-процесуальною формою порядку (за аналогією) упізнаючому — учаснику криміналістичної діяльності й упізнання їх органами нюху за ознаками запаху. Змішана форма криміналістичної ідентифікаціїпередбачає поєднання в будь-якій пропорції попередніх форм. Види криміналістичної ідентифікації можна класифікувати за: 1) характером отриманих результатів; 2) ознаками (властивостями) ідентифікованих об'єктів; 3) сутністю ототожнюваних об'єктів. Перша класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації (характер отриманих результатів) має два підвиди. їх основою є результати зазначеної діяльності. Так, перший підвид утворюють ідентифікаційні об'єкти, що мають ознаки і властивості, повною мірою придатні для їх ідентифікації, й можуть бути виділені як одиничні. Другий підвид становлять об'єкти, що можуть бути ідентифіковані за належністю лише до певної групи. Друга класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації має три підвиди, кожен з яких характеризується специфічними рисами, притаманними об'єкту. Це, зокрема, структура (склад) об'єкта; ідентифікація за ознаками зовнішньої форми; ідентифікація об'єкта за його динамічними характеристиками. Третя класифікаційна ознака криміналістичної ідентифікації (сутністьуточнених об'єктів) на відміну від двох попередніх стосується самої природи ідентифікуючого об'єкта. Види криміналістичної ідентифікації визначаються залежно від того, що саме під¬лягає ототожненню. Остаточної думки серед криміналістів щодо кількості груп (видів) криміналістичної ідентифікації не існує. Криміналістична ідентифікація може бути таких видів: 1) за матеріально фіксованим відображенням; 2) цілого за частинами; 3) за уявним образом; 4) за слідами запаху; 5) за описанням ознак. Ідентифікація об'єктів за їх матеріально фіксованим відображенням є найпоширенішим видом криміналістичної ідентифікації і, як правило, здійснюється шляхом проведення експертиз. При цьому триває ототожнення об'єктів за їх фотозображеннями, індивідуальною каліграфією, слідами рук, ніг, зубів людини, знарядь зруду та інструментів. Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частинами. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину деякі об’єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об’єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі. Ідентифікація за уявним образом є видом криміналістичної ідентифікації, процесом ототожнення за ознаками і властивостями ідентифікаційного об'єкта, що зберігся в пам'яті впізнаючого. Ідентифікація за уявним образом дає змогу ототожнити об'єкт (живих осіб, трупів, тварин і предмети) при пред'явленні для впізнання. Це означає, що пред'явлений для впізнання об'єкт завжди є ідентифікуючим, тоді як уявний образ упізнаючого - ідентифікований. Ідентифікація за слідами запаху, упізнання (виявлення) за одорологічними ознаками. є видом криміналістичної ідентифікації об'єктів за аналогією. Цей вид ідентифікації має три підвиди: 1) виявлення з допомогою службово-розшукової собаки за слідом запаху предметів і людей, що перебували на місці події; 2) упізнання учасником криміналістичної діяльності (підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком) його органами нюху об'єктів (одеколон, парза ознаками запаху різних матеріальних фуми, спиртні напої тощо); 3) проведення одорологічних експертиз.Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів). Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для розслідування, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.Значення встановлення групової належності полягає в такому: 1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності; 2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об’єкта. Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об’єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об’єктом. Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифiкація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об’єкта.У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об’єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об’єкт.При ідентифікації є два види об’єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об’єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об’єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об’єктів.Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об’єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття — це ідентифікований об’єкт, а слід взуття (зліпок) — це ідентифікуючий об’єкт.Ідентифікуючі об’єкти поділяються на дві групи.Перша група — це об’єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об’єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.Друга група — це об’єкти, походження яких від певного об’єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об’єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об’єктів до зразків пред’являються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.