2.2. Виховання у студентів інтересу до фізичної культури

Результати досліджень Віленського М., Внукова М., Каплана І., Кутенова М., Щербака П. та інших довели, що формування у молоді потреби у фізичному самовдосконаленні є сьогодні актуальним і повинно бути довгостроковим позитивним результатом всієї діяльності фізичного виховання [21, 22].

Питання фізичного виховання студентської молоді розглядалося Арефєвим В., Дубогай О., Завадським В., Зубалієвим М., Кабачковим В., Кузнєцовим В., Раєвським Р., Кутасовою В., Коропом В., Холодовим Ю., Чудною Р. та іншими фахівцями галузі. Однак, ми вважаємо, що проблему підвищення ефективності фізичного виховання студентів не можна вважати достатньо вирішеною.

Аналіз основних концептуальних положень, які закладено у зміст базової програми й визначають пріоритети та цінності діяльності викладача під час навчання студентів, довів наявність багатьох протиріч. Сьогодні актуальним завданням для викладачів кафедр фізичного виховання ВНЗ є формування у студентів ціннісного ставлення до фізичної культури та спорту. Успішне вирішення означеного завдання можливе за умов сформованої позитивної мотивації студентів до систематичного фізичного самовдосконалення засобами фізичної культури і спорту [2, 47].

Враховувались значні розходження в рівнях знань, умінь і навичок у студентів з різними рівнями сформованості інтересу, і тому в експериментальній програмі було запропоновано диференційований підхід до студентів різної фізичної підготовленості. В роботі з ними застосовувалися методи переконання, особистого прикладу, стимулювання до участі в спортивних змаганнях з баскетболу тощо [15].

Методи і прийоми, які застосовувалися на уроках, були спрямовані на активізацію у студентів усвідомленого сприйняття значущості фізичних вправ, розвиток мотивації до занять фізичною культурою, формування умінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами.

Робота щодо формування інтересу до фізичної культури велася так, щоб словесні форми впливу на їхню свідомість раціонально поєднувалися з практичними методами, показом, повторенням та перевіркою обсягу запам’ятовування змісту й послідовності виконання вправ, усвідомлення їх місця і ролі в режимі дня. Спочатку застосовувалися методи і прийоми розсунення, потім демонструвалися вправи, а наприкінці – інструктування, спрямоване на проведення самостійних занять.

На наступному етапі експерименту були виявлені шляхи підвищення ефективності процесу закріплення знань, умінь і навичок учнів, рівень використання засвоєних вправ у різних варіантах самостійних занять, які проводилися в позаурочний час. На цьому етапі зверталася велика увага на мотиви, які спонукали до формування інтересу та мали важливе значення у житті студентів. На перших уроках формувалося позитивне ставлення до фізичної культури та розвиток пізнавального інтересу до занять фізичними вправами. Використовуючи приклади з життя учасників Олімпійських ігор, викладач підводив студентів до висновку про те, що спорт, фізична культура – надійні помічники для кожного, хто прагне стати загартованою людиною [14].

На наступних уроках ставилося завдання сформувати у студентів мотиви до самостійних занять фізичною культурою. Для закріплення теоретичних знань, умінь і навичок практикувалися домашні завдання з фізичної культури, ведення щоденників самоконтролю, в яких учні записували свої результати, спостереження та приклади впливу занять фізичними вправами на загальне самопочуття. Аналіз даних щоденників самоконтролю і спостереження за студентами показали, що в значної частини з них з’явилися стійкі мотиви до занять. Вони проявлялися в бажанні та прагненні займатися фізичною культурою і спортом.

Основним критерієм визначення результативності роботи на уроках фізичної культури вважається наявність у студентів певного рівня сформованості інтересу до занять фізичними вправами. При цьому враховуються: стійкість інтересу; його спрямованість на самостійні заняття фізичною культурою; поліпшення показників підготовленості (з баскетболу,з волейболу, з боротьби, з бігу, стрибків, метань); підвищення рівня знань, умінь і навичок з предмету «Фізична культура»; підготовленість до самостійних занять фізичними вправами (чітке визначення виду занять, їх послідовність і місце в режимі дня, самостійна організація активного відпочинку).

У результаті такої цілеспрямованої роботи в експериментальних групах зменшилось число підлітків з низьким рівнем сформованості інтересу до фізичної культури – від 65,7 до 5,7 %; у контрольних класах також спостерігалося зменшення кількості учнів з низьким рівнем інтересу, але воно було незначним – від 66,0 до 43,3%. У групі з високим рівнем сформованості інтересу також зафіксовано значне збільшення кількості учнів: у експериментальних класах – від 17,1 до 78,6 %, а контрольних – від 16,3 до 40,5 %. Наведені дані свідчать про те, що в експериментальних класах робота з виховання у студентів інтересу до фізичної культури була результативнішою [14].

Мотиви занять фізичним вихованням не тільки різноманітні, але й мають динамічний характер. У результаті дослідження бачимо динаміку розвитку мотивів, які спонукають студентів до систематичних занять фізичною культурою і спортом.

Початкова стадія мотивів має наступні характеристики :

1. Дифузійність інтересів(студенти відвідують навчальні заняття, відвідують секції в пошуках оптимального для себе варіанту, їх інтерес не сконцентрований ).

2. Безпосередність інтересів(подобається займатися, подобається колектив або викладач).

3. Інтереси зв’язані з умовами побуту (близько мешкає до місця занять).

4. Для отримання заліку.

В основному мотиви початкової стадії активізують студентів І  курсу, а також деяких студентів ІІ курсу.

Наступна стадія – усвідомлення. На цій стадії студенти мають наступні мотиви :

1. Проб у зародження інтересу до занять тим чи іншим видом вправ(усвідомлений інтерес до занять аеробікою, волейболом чи іншим видом).

2. Проявлення здібностей до цього виду рухливої діяльності і прагнення до розвитку (вивчення більш складної програми).

3. Розширення спеціальних знань(прагнення до вивчення і практичного використання придбаних методичних знань).

Ці мотиви активізують студентів ІІ курсів і деяких студентів 1 курсів.

Наступна стадія – це мотиви на рівні самовдосконалення :

1. Емоційне насичення переживаннями спортивного успіху (поліпшення особистих результатів у виді спорту).

2. Участь у змаганнях.

3. Виконання спортивного розряду.

Для таких студентів систематичні заняття фізичною культурою і спортом являються необхідною потребою.

Вивчивши і опрацювавши дані опитування і анкетування отримали наступні результати :

– 68,7% студентів мотиви відповідають їх діяльності. Ці студенти відвідують учбові заняття, а також спортивні гуртки або займаються самостійно;

– у 31,3% студентів мотиви не відповідають їх діяльності.

Якщо розглянути мотивацію занять студентів І та ІІ курсів окремо, то отримаємо відповідно такі результати :

– у студентів І курсів 52,4% мотиви відповідають діяльності, а 47,6% – не відповідають ;

– у студентів ІІ курсів 70,8% відповідають діяльності, 29,2% мотивів залишаються не реалізованими [22].

Іншим дослідженням є наступне. У дослідженні прийняли участь студентки 1-3 курсів Запорізького національного університету (300 осіб). Із них 120 студенток першого курсу, 84 студентки другого курсу та 96 студенток третього курсу історичного факультету, факультету іноземної філології та фізичного факультету ЗНУ. Всі студентки були відносилися до основної групи здоров’я.

Нами була запропонована анкета (45 запитань) для з’ясування ступеня важливості різних причин (ситуацій, обставин), які спонукали і спонукають студенток займатися фізичною культурою у ВНЗ[20].

Перш за все студенткам треба було проглянути весь запропонований список. Всі причини потрібно було оцінити балами від 5 до 1 по рівню значущості і важливості їх для занять фізичною культурою. Причини, які не мали для студенток ніякого значення, вони оцінювали в 1 бал.

Потім у бланку для відповідей студенткам потрібно було проставити бал поряд з номером відповіді (причини). Результати аналізу анкет наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1