Висновки до 1 розділу

Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності. Мотиви перебувають в залежності від зовнішніх спонук, які сприяють або не сприяють здійсненню активної діяльності. В основу всього мотиваційно-формуючого проце­су покладений принцип свідомості й активності: ніщо не може бути введене в свідомість людини при його пасивному або негативному відношенні.

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання. Зниження активної рухливої діяльності сприяє розвитку серцево-судинних розладів, що веде до порушення обміну речовин. Заняття фізичною культурою в любих її формах допоможуть вам нейтралізувати весь негативний вплив на організм, підвищити стійкість організму до захворювань.

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДХОДІВ МОТИВАЦІЇ ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ

2.1. Мотивація школярів до занять фізичною культурою

Аналіз наукової літератури свідчить про підвищений учених до проблем фізичного розвитку підростаючого покоління; аспекти ставлення школярів до свого здоров’я, фізичного самовдосконалення, фізіологічні дозування фізичних навантажень дітей шкільного віку розглядають вчені: Волошин О., Мацола Н., Михаць  Л. Аспекти «фізкультурної грамотності» Макаренко А., Спок Б. Питання мотивації до навчання, а саме занять фізичною культурою аналізує Дубогай О. [6, 38]

В сучасних умовах, коли зниження духовного потенціалу та здоров’я молоді, особливо підлітків, стає відчутною реальністю, необхідність орієнтованості на формування духовних потреб, здорових навичок, фізичного загартування, в цілому здорового способу життя є одним із пріоритетних напрямі у вихованні дітей і молоді в школі.

Як зазначає І.Д. Бех [4, 225], застосування на уроках фізичної культури підходів щодо формування в учнів морально-ціннісного ставлення до свого здоров’я і здорового способу життя, зміцнення здоров’я дозволяють визначити найкращі шляхи впливу на мотиваційну – потребнісну – сферу учнів з метою активного впровадження здорового способу життя як важливої соціальної умови організації життєдіяльності.

Про ставлення школярів до фізичного виховання і спорту можна опосередковано судити з їхнього ставлення до уроків фізичної культури в школі. Якісні ознаки такого ставлення ґрунтуються а самозадовільних, самосвідомих, самопотребних особистісно-значущих судженнях: емоції, пізнання, інтерес, задоволення тощо. Це складові елементи, які так чи інакше входять в ієрархічну систематику, що становить загальне поняття мотивації. Від того, як людина ставиться до фізичної культури, спорту, залежить її успіх не тільки в спорті, а й в навчанні і праці [7, 130].

Виходячи з результатів досліджень І.Д. Беха, вчителям необхідно враховувати, що на уроках фізичної культури умовно розрізняють чотири типи учнів.

Перший тип – активно-діяльнісний, що характеризується високим рівнем мотивації щодо поліпшення здоров’я і здорового способу життя. Із такими дітьми робота повинна бути спрямована на вибір із наявних цінностей найбільш соціально й морально значущих із метою їх удосконалення, а також практична допомога у підтримці цих цінностей.

Другий тип – раціонально-орієнтований, якому притаманний невисокий рівень мотивації на поліпшення здоров’я і здорового способу життя. Тут робота повинна спрямовуватись на допомогу в удосконаленні та розвитку наявних знань і умінь щодо зміцнення здоров’я та здорового способу життя.

Третій – індиферентний тип, що відзначається низькою мотивацією і тому основною спрямованістю є орієнтація на формування інтересу до занять фізичними вправами в процесі навчання на основі використання нових емоційно привабливих засобів.

Четвертий – пасивний тип учнів, який характеризується відсутністю мотивації до поліпшення здоров’я і здорового способу життя. До цих учнів застосовуються індивідуальний і диференційований підхід в залученні їх до фізкультурно-оздоровчої діяльності [4, 223].

У дослідженні брали участь53 учні(8 клас) загальноосвітньої школи №23 і55 підлітків, що займалися в ДЮСШ №1 в м Черкаси.

Під час дослідження використовувались такі методи: огляд і аналіз літературних джерел, анкетування, методи статистичної обробки даних. Перед анкетуванням була проведена ознайомча бесіда, у ході якої була роз’яснена мета дослідження і представлена анкета з10 запитаннями.

На основі обробки відповідей були виділені основні види мотивів:

1) прагнення до самовдосконалення(зміцнення здоров’я, покращення статури тіла, розвиток фізичних, психологічних, вольових якостей);

2) прагнення до самовираження і самоствердження( бути не гіршим від інших, бути схожим на видатних спортсменів, бути привабливим для протилежної статі тощо);

3) соціальні установи( бажання стати спортсменом бо це престижно у молоді, прагнення зберегти сімейні спортивні традиції, обов’язок, свідомість, необхідність бути готовим до праці і захисту Батьківщини);

4) задоволення матеріальних і духовних потреб(одержати враження від поїздок по містах і країнах, потреба в соціальному спілкуванні, прагнення відчувати себе членом колективу, бажання отримати різні пільги від суспільства) [11,13].

Результати досліджень. Аналізуючи отримані результати, можна сказати, що за змістом значно переважають мотиви, що спонукають до розуміння необхідності займатися фізичною культурою і спортом. Учні 8 класів переважно обрали мотиви I (35,8%) і III (37,8 %) групи, до яких в основному відносяться мотиви покращення стану здоров’я, фізичного розвитку. Учні, що займаються в ДЮСШ, також переважно обрали мотиви III групи (60%), але за змістом вони відрізняються: тут більше всього визначені мотиви безпосереднього інтересу до занять.

Важливо відзначити, що лише незначна частина підлітків в обох групах обрали мотиви, які пов’язані з потребою в самовираженні(II група18,8% і 14,6%), що говорить про те, що не всі усвідомлюють як можна виявити себе в галузі фізичного виховання і спорту. Зовсім незначним вибором характеризується іIV група мотивів в обох групах (7,6% і 1,8%), це говорить про те, що підлітки або не знають, що свої потреби можна задовольнити через активну фізкультурно-спортивну діяльність, або в них ще не сформувалися потреби в суспільно-корисній діяльності [6, 134].

Було проведено ще одне дослідження. Розроблено низку запитань, які дали змогу виявити найбільш усвідомлені мотиви щодо занять фізкультурою. Кожне завдання було написане на окремій картці. Учням молодших класів пропонувалося розкласти їх на п’ять груп за значущістю.

В одну відкладалися картки, які мають для школяра найбільше значення, у другу – які мають середнє, у третю – невелике, у четверту – мізерне, у п’яту – позбавлені будь-якого значення. Така методика дає можливість визначити місце різних мотивів у системі залучення дітей до регулярних занять фізичною культурою. Указані в методиці мотиви були об’єднані в такі групи: широкі спеціаль­ні (відчуття відповідальності, самовдосконалення й самовизначення), навчально-пізнавальні (пов’язані зі змістом і процесом навчання), вузькоособисті (благополуччя й престиж) і мотиви, які викликають неприємності (негативні почуття) [1].

Учням ЗОШ № 24, гімназій № 1 та № 9 м. Чернівці пропонувався перелік мотивів, запропоно­ваних О. Дубогай, а саме:

1. Розумію, що повинен займатися фізичною культурою і спортом.

2. Прагну швидко і точно виконувати завдання з фізичної культури.

3. Розумію відповідальність за свою фізичну підготовку перед класом.

4. Хочу займатися фізкультурою в школі і тренуватися після уроків.

5. Розумію, що моя фізична підготовка потрібна мені для майбутнього життя, навчання в школі.

6. Хочу бути фізично розвинутою людиною.

7. Хочу одержувати високі оцінки за виконання завдань із фізкультури.

8. Хочу одержувати схвалення вчителів і батьків.

9. Хочу, щоб мої товариші вважали мене хорошим фізкультурником.

10. Хочу бути найкращим фізкультурником у класі.

11. Хочу виконувати фізичні вправи на уроках, фізкультурних паузах, рухливих перервах і змаганнях краще від усіх.

12. Хочу, щоб товариші мене поважали за те, що я добрий фізкультурник.

13. Хочу, щоб товариші не засуджували мене за те, що я погано виконую вправи або граю в рухливі ігри.

14. Хочу, щоб мене не сварили вчителі і батьки.

15. Не хочу мати поганих оцінок із фізкультури.

16. Подобається бути сильним, сміливим, спритним.

17. Люблю розучувати нові фізичні вправи, ігри.

18. Хочу навчитися володіти м'ячем різними способами.

19. Подобається, коли вчитель показує на уроці нові фізичні вправи.

20 Люблю виконувати нові складні фізичні вправи, перемагаючи себе [9].

Таким чином, ставлення учнів до занять фізичними вправами, по-перше, зумовлене спрямова­ністю мотивів, їхнім змістом, по-друге — ступенем активності. Суть діяльності не тільки в тому, щоб одержати певний результат, а в самому процесі, у тому, щоб виявити розумову й фізичну активність, яка сама по собі повинна приносити дитині задоволення, викликати постійний інтерес і потребу до фізичного самовдосконалення.

Отримані результати виявили, що 67,3 % (94) учнів 1 класу, які взяли участь у дослідженні, а всього опитувалося 140 осіб, із них 86 дівчат та 54 хлопці, визначають на першому місці навчально-пізнавальні мотиви, пов'язані з процесом ознайомлення та вивчення нових ігор і вправ. Для них важливий зміст рухливих ігор, ступінь їхньої інтенсивності, структура і складність виконання нових фізичних комплексів, а також ступінь оволодіння навичками для рухової активності.

Особливо визначені вузько особисті мотиви престижності, тобто рівня фізичної підготовки, що дає змогу виконувати рухові дії краще від інших. Престижність занять різними видами спорту та фізичною культурою визначають 61,9%, а це 87 учнів, критичне ставлення до власного здоров’я, зацікавленість у гарній поставі є мотивом для 66,6 % першокласників, більшість з яких – дівчата.

Соціальні мотиви, визначені вище, притаманні лише четвертій частині учнів, проте такий стан є об’єктивним. Ситуація кардинально змінюється в третьому класі [1].

Отже, аналіз одержаних нами даних вказує на те, що структура мотивації у молодших школярів, а особливо це стосується першокласників, до занять фізичними вправами формується внаслідок свідомого відображення дійсності. У першокласників зберігається позитивне ставлення до навчального процесу, у тому числі й до фізичної культури.