Викочування.

Дуже поширений метод лікування, дійсно народний, що надзвичайно широко використовувався «бабусями» і знахарями. У ньому не було особливих таємниць, метод не вимагав надто спеціальних знань, він повселюдно передавався з уст в уста, з покоління в покоління, завдяки чому дійшов до нас у практично незмінному вигляді. Вважалося, що нівечення (рос. — порча) — це наслідок роботи темних сил. Ці сутності найбільш «полюбляють», так би мовити, масові заходи (війни, весілля, похорони), а в наших умовах — мітинги, особливо не «за щось», а «проти чогось», багатотисячні концерти для молоді, наприклад, важкої рок-музики, футбольні змагання тощо). У цих умовах на людину діє енергетика, психологія та емоції натовпу, не завжди позитивні, що в деяких випадках ще й «підігрівається» алкоголем. У таких випадках сутності входять у людей, не захищених істинною вірою та духовністю, через очі (рос. — сглаз), доторкування рук, думки. Задумаймося, можливо, у цьому є щось раціональне?

Пояснити його ефективність з точки зору сучасної медичної науки важко. Скоріше за все власне тому цей настільки простий і ефективний метод ніяк не відображений у сучасній медицині. Прихильники біоенергетики знайдуть пояснення в енергетичному впливі біополя, психологи — у психотерапевтичному впливі і силі віри, парапсихологи — у впливі космічних сил Добра. Природно, що своє пояснення мають і священнослужителі — віра. При цьому підкреслимо, що цей метод не є антагоністичним християнству і вірі людей у Бога і що ним користувалися багато священників. Відмітимо, що найбільшу ефективність цей метод дійсно має власне при лікуванні щиро віруючих людей.

Найбільш поширеним було викочування хлібом (тістом). Для цікавості наводимо його методику. Виймається невеликий м’якуш із цілісного хліба, кладеться у фарфорову чашку з джерельною водою, потім формується грудочка. Під час цього процесу читається молитва до Богородиці про загоювання усяких (фізичних і духовних) недуг і ран. У подальшому грудочкою починають котити по хворому місцю, виголошуючи замовляння на певну хворобу. Потім цю грудочку хліба віддавали собаці, кинувши її через ліве плече. А щоб собака після цього не захворів, йому давали з’їсти пирій з великою кількістю води. Може здатися парадоксальним, однак за відомостями, що дійшли до нас, у такий спосіб виліковували найрізноманітніші внутрішні хвороби, аж до виразок і гангрени.

Аналогічним чином проводилося викочування і курячим яйцем. При цьому попередньо людину просили покаятися в усіх поганих вчинках, які вона зробила або збирається зробити, і покаятися у поганих думках. Після цього «поправляли» хребет і курячим яйцем викочували в певній ділянці тіла або по спеціальних лініях. Процедура викочування завершувалася молитвою.

Лікування словом.

Протягом тривалого періоду українці розробили специфічну форму лікування словом — замовляння, що являли собою певні тексти, лагідні, співучі за манерою виконання, зі значним умістом поетичного духу, наснаги та музичності. Специфікою такого прийому була заборона додавати у текст замовляння довільні окремі слова або цілі вирази. Ритуал замовляння не міг провести будь-хто. Це повинні були робити жінки, як правило, середнього або похилого віку, авторитетні у своєму оточенні, з чистою душею, віруючі, чесні, щирі, привабливі, з великим життєвим досвідом і готові «прийняти» на себе чужий біль. Такий метод вимагав індивідуального підходу та відповідної обстановки (краще напівтемрява, в оточенні оберегів, амулетів та рослинних зборів, що виділяли ефірні масла заспокійливої або, навпаки, тонізуючої дії); сугестія проводилася тихим голосом, лагідно і тактовно, з витримкою і великим терпінням. Напрямок замовлянь — різний, починаючи замовлянням на здоров’я немовляти у вигляді колискових пісень, від алергії, псоріазу, заїкання, бородавок, кольки, безсоння, зубного болю, опіків, недуг, жахливих сновидінь і закінчуючи текстами замовлянь від ран ворожих шабель, куль та життєвих негараздів.

Резюмуючи, можна стверджувати, що раніше людина була набагато ближча до природи, а цілителі і знахарі знали методи і прийоми надання допомоги без медикаментів, що були втрачені наступними поколіннями.