
- •1. Адміністративне право в системі права України.
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права.
- •3. Предмет адміністративного права
- •4.Метод адміністративного права.
- •5.Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права
- •6.Джерела адміністративного права та їх загальна характеристика. Основні законопроектні роботиу галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно – правові норми: поняття, види та особливості.
- •8.Дія адміністративної норми у часі, просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавстві срср і міжнародних договорів.
- •9. Поняття,види та основні тенденції систематизації адміністративного права.
- •10.Поняття,склад та види адміністративних правовідносин.
- •11.Поняття, риси та рівні державного управління.
- •12.Функції державного управління.
- •13. Принципи державного управління.
- •14.Поняття та види методів державного управління.
- •15. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги
- •17.Адміністративні послуги: поняття,правове регулювання, класифікація
- •18. Поняття та види суб’єктів адміністративно права.
- •19.Адміністративно – правовий статус громадян України.
- •20. Адміністративно – правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.
- •21. Міністерство як суб’єкт державного управління.
- •22.Служба як суб’єкт державного управління.
- •23. Агенство як суб’єкт адміністративного права.
- •24. Інспекція як суб’єкт адміністративного права.
- •25.Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом як суб’єкти державного управління.
- •26. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
- •27. Адміністративно – правовий статус органів місцевого самоврядування
- •28. Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права
- •29. Об'єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •30. Правові засади державної служби
- •31. Поняття, ознаки та види державної служби
- •32. Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права
- •33. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •34. Поняття та риси адміністративної відповідальності
- •35. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика
- •36. Ознаки та склад адміністративного проступку
- •37. Колективні суб’єкти(юридичні особи) як суб’єкти адміністративної відповідальності
- •38. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх
- •39. Поняття та особливості адміністративного примусу.
- •40. Характеристика заходів адміністративного попередження
- •41. Характеристика заходів адміністративного припинення
- •42. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •43. Порядок накладення адміністративних стягнень
- •44. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •45. Характеристика заходів адміністративно – процесуального забезпечення
- •46. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика
- •47. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •48. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду, відмінність адміністративного нагляду від прокурорського нагляду
- •49. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні
- •50. Право громадян на звернення та механізм його реалізації. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян
- •51. Поняття та правова природа адміністративної юстиції
- •55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •56. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •57. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •58. Кодифікація адміністративного права в умовах реформування .
- •59. Адміністративне право і адміністративно процесуальне право: проблеми співвідношення.
- •61. Організаційно-правове забезпечення управління житлово-комунальним господарством
- •62. . Організаційно-правові засади державного управління у галузі регіонального розвитку і будівництва.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі екології та природних ресурсів.
- •64. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •66. Організаційно-правові засади державного управління банківською справою.
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромислового комплексу і продовольства.
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі транспорту.
- •69.Організаційно правові засади державного управління у галузі зв’язку.
- •70. Організаційно-правові засади державного управління паливно-енергетичним комплексом.
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти.
- •73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки.
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоровя.
- •75.Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури.
- •76. . Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно-правові засади державного управління телебаченням і радіомовленням
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури і спорту.
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичних відносин.
- •82.Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони.
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ.
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у галузі юстиції.
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
- •87.Організаційно-правові засади державного управління у галузі цивільної оборони.
- •88. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки.
- •89. Організаційно-правові засади державного управління державною службою.
- •90. Організаційно-правові засади охорони державного кордону.
86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
Нормативно-правовою базою державного управління у сфері закордонних справ є положення таких документів:
Віденська конвенція про дипломатичні зносини 18 квітня 1961р,
Віденська конвенція про консульські зносини 24 квітня 1963 р Ці конвенції створено для уніфікації підходів щодо міждержавних стосунків Держави, що є сторонами цих конвенцій (зокрема Україна), сподіваються, що консульські зносини сприятимуть розвитку дружніх відносин між державами незалежно від державного та суспільного ладу,
Декларація про державний суверенітет України, прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р Серед положень декларації необхідно вирізнити те, що державний суверенітет України - це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади в межах п території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах Розділ X Декларації (Міжнародні відносини) свідчить про те, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах
Закон України від 20 вересня 2001 р № 2728-Ш «Про дипломатичну службу»
Закон України від 28 листопада 2002 p. № 253-IV «Про дипломатичні ранги України». Дипломатичний ранг - спеціальне звання, що присвоюється державним службовцям в системі дипломатичної служби. Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно від першого до одинадцятого рангу. Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України;
Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХП «Про проголошення незалежності України»;
Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про Консульський статут України». Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України, сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму. Консульські установи сприяють вихідцям з України та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною;
Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України.
Верховна Рада України належить до суб'єктів державного регулювання у сфері закордонних справ за рахунок того, що до її повноважень належать:
визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
призначення за поданням Президента України Міністра закордонних справ України;
Президент України є важливим суб'єктом державного управління у сфері закордонних справ. Йдеться про те, що Президент України:
- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
- приймає рішення про визнання іноземних держав;
- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
- вносить до Верховної Ради подання про призначення Міністра закордонних справ України;
- присвоює вищі дипломатичні ранги;
- приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.
Кабінет Міністрів України впливає на державне управління закордонними справами за рахунок того, що до його повноважень віднесено:
забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави,
здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України,
організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших норматив-но-правових актах.
Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС України) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координацію відповідних заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України.
Основними завданнями МЗС України є:
участь у забезпеченні захисту національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків з іноземними державами, міжнародними організаціями;
забезпечення дипломатичними засобами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;
Представництва МЗС України на території України існують для координації діяльності у сфері зовнішніх зносин і для підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів На сьогодні функціонують представництва МЗС України у Донецьку, Львові, Сімферополі, Одесі та Ужгороді Функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів виконує Дипломатична академія при МЗС України
Основними функціями дипломатичного представництва є
представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин,
захист інтересів України, прав та інтересів п громадян і юридичних осіб у державі перебування,
ведення переговорів з урядом держави перебування,
з'ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України,
поширення в державі перебування інформації про становище в Україні та події міжнародного життя,
2. Консульські установи - це постійно діючі установи України в окремих територіях інших держав (консульських округах), які створюються для захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, сприяння розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширення економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму.