
- •1. Адміністративне право в системі права України.
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права.
- •3. Предмет адміністративного права
- •4.Метод адміністративного права.
- •5.Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права
- •6.Джерела адміністративного права та їх загальна характеристика. Основні законопроектні роботиу галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно – правові норми: поняття, види та особливості.
- •8.Дія адміністративної норми у часі, просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавстві срср і міжнародних договорів.
- •9. Поняття,види та основні тенденції систематизації адміністративного права.
- •10.Поняття,склад та види адміністративних правовідносин.
- •11.Поняття, риси та рівні державного управління.
- •12.Функції державного управління.
- •13. Принципи державного управління.
- •14.Поняття та види методів державного управління.
- •15. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги
- •17.Адміністративні послуги: поняття,правове регулювання, класифікація
- •18. Поняття та види суб’єктів адміністративно права.
- •19.Адміністративно – правовий статус громадян України.
- •20. Адміністративно – правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.
- •21. Міністерство як суб’єкт державного управління.
- •22.Служба як суб’єкт державного управління.
- •23. Агенство як суб’єкт адміністративного права.
- •24. Інспекція як суб’єкт адміністративного права.
- •25.Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом як суб’єкти державного управління.
- •26. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
- •27. Адміністративно – правовий статус органів місцевого самоврядування
- •28. Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права
- •29. Об'єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •30. Правові засади державної служби
- •31. Поняття, ознаки та види державної служби
- •32. Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права
- •33. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •34. Поняття та риси адміністративної відповідальності
- •35. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика
- •36. Ознаки та склад адміністративного проступку
- •37. Колективні суб’єкти(юридичні особи) як суб’єкти адміністративної відповідальності
- •38. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх
- •39. Поняття та особливості адміністративного примусу.
- •40. Характеристика заходів адміністративного попередження
- •41. Характеристика заходів адміністративного припинення
- •42. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •43. Порядок накладення адміністративних стягнень
- •44. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •45. Характеристика заходів адміністративно – процесуального забезпечення
- •46. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика
- •47. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •48. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду, відмінність адміністративного нагляду від прокурорського нагляду
- •49. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні
- •50. Право громадян на звернення та механізм його реалізації. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян
- •51. Поняття та правова природа адміністративної юстиції
- •55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •56. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •57. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •58. Кодифікація адміністративного права в умовах реформування .
- •59. Адміністративне право і адміністративно процесуальне право: проблеми співвідношення.
- •61. Організаційно-правове забезпечення управління житлово-комунальним господарством
- •62. . Організаційно-правові засади державного управління у галузі регіонального розвитку і будівництва.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі екології та природних ресурсів.
- •64. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •66. Організаційно-правові засади державного управління банківською справою.
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромислового комплексу і продовольства.
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі транспорту.
- •69.Організаційно правові засади державного управління у галузі зв’язку.
- •70. Організаційно-правові засади державного управління паливно-енергетичним комплексом.
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти.
- •73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки.
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоровя.
- •75.Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури.
- •76. . Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно-правові засади державного управління телебаченням і радіомовленням
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури і спорту.
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичних відносин.
- •82.Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони.
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ.
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у галузі юстиції.
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
- •87.Організаційно-правові засади державного управління у галузі цивільної оборони.
- •88. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки.
- •89. Організаційно-правові засади державного управління державною службою.
- •90. Організаційно-правові засади охорони державного кордону.
82.Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони.
Нормативно-правовою базою державного управління у сфері оборони є положення таких документів:
Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1934-ХН «Про Збройні Сили України»;
Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1932-ХІІ «Про оборону України»;
Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу»;
Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»;
Закон України від 7 березня 2002 року № 3099-ІН «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»;
Указ Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004 «Про Воєнну доктрину України»;
Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах. Загальної компетенції
Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ) - це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України Цей постійно діючий конституційний орган з питань координації та контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони утворено після прийняття Конституції України в 1996 р замість Ради оборони України та Ради національної безпеки України, які працювали у період з 1991 р до 1996 р
Функціями РНБОУ є
внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони,
координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час,
Місцеві державні адміністрації, забезпечуючи на відповідній території виконання підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, посадовими особами і громадянами Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з питань оборони:
організовують і виконують завдання територіальної оборони;
вирішують питання організації цивільної оборони, виконання органами управління у справах цивільної оборони покладених на них завдань;
організовують надання підприємствами, установами та організаціями комунально-побутових послуг і ресурсів, виробництво та постачання продукції, електро- і теплоенергії Збройним Силам України та іншим військовим формуванням на договірних засадах;
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують:
підготовку громадян до військової служби, а також загальне
військове навчання у воєнний час;
приписку громадян до призовних дільниць, військовий облік військовозобов'язаних і призовників,
призов громадян на строкову військову службу,
2. Спеціальної компетенції
Міністерство оборони України (Міноборони України) - це центральний орган виконавчої влади і військового управління, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили
Основними завданнями Міноборони України є
участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони,
здійснення військово-політичного та адміністративного управління Збройними Силами, участь у формуванні завдань Збройних Сил,
здійснення ресурсного забезпечення для підтримання необхідного рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань,
проведення державної військової кадрової політики, розвиток військової освіти і науки,
Генеральний штаб Збройних Сил України - це головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Основними завданнями Генерального штабу Збройних Сил України є:
стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтранс-служби і Держспецзв'язку для оборони держави, організація стратегічного розгортання та координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони держави;
розроблення та здійснення заходів коротко- та середньостро-кового оборонного планування у Збройних Силах;
забезпечення узгодженості програм розвитку інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку в частині, що стосується оборони держави;
оперативне управління Збройними Силами;
Військові комісаріати - місцеві органи військового управління. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах. Завданням військових комісаріатів є підготовка та проведення мобілізації, підготовка молоді до військової служби, проведення призову на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом громадян України, забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, ветеранів війни, пенсіонерів із числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їхніх сімей, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
83.Організаційно-правові засади державного управління у галузі національної безпеки. Нормативно-правовою базою державного управління у сфері національної безпеки є положення наступних документів:
Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ «Про державний кордон України»;
Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України»;
Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ «Про пожежну безпеку»;
Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХП «Про державну таємницю»;
Закон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;
Закон України від 26 грудня 2002 p. № 374-IV «Про контр-розвідувальну діяльність»;
Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-1V «Про основи національної безпеки України»;
Закон України від 23 лютого 2006 p. № 3475-1V «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»;
Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 «Про стратегію національної безпеки України» тощо.
Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.
Загальної компетенції
Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) – це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України
Служба безпеки України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну безпеку України.
При Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр
2. Спеціальної компетенції
Служба зовнішньої розвідки України - це державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній інформаційній та екологічній сферах На Службу зовнішньої розвідки України покладається
добування, аналітична обробка та надання розвідувальної інформації Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України та іншим визначеним Президентом України споживачам,
здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку,
участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон
Управління державної охорони України — це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну охорону органів державної влади України та посадових осіб,
На Управління державної охорони України покладаються завдання:
здійснення державної охорони щодо органів державної влади України;
забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законодавством, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;
забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначених законодавством, які проживають разом з ними або супроводжують їх;
охорони об'єктів, визначених законодавством;
Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України (Держспецзв'язку) - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є:
участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації;
забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;
забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку і Національної системи конфіденційного зв'язку;
Міністерство надзвичайних ситуацій України (далі - МНС) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації] профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
Основними завданнями МНС є:
керівництво у мирний час та особливий період діяльністю єдиної системи цивільного захисту, з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, правового, радіаційного та комплексного медико-санітарного захисту громадян, які постраждали від радіаційних аварій і катастроф або брали участь у ліквідації їх наслідків, а також реабілітації радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій, проведення пошуково-рятувальних робіт, забезпечення техногенної і пожежної безпеки;
ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабілітація радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання, організація і координація робіт та здійснення заходів щодо комплексного розв'язання проблем, пов'язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему тощо (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539 Про затвердження