55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності.

Система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності, складає окремий адміністративно-правовий інститут, сучасний стан якого, не дивлячись на часті зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП), не відповідає потребам побудови демократичної, правової держави.

Зокрема, у КпАП поняття адміністративного проступку ототожнюється із поняттям адміністративного правопорушення. Проте адміністративним правопорушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративний проступок є протиправне вчинення діянь, за які законодавством передбачено накладення адміністративного стягнення.

Потребує обговорення необхідність введення в адміністративне законодавство, поряд із фізичними особами, юридичної особи як суб'єкту адміністративного проступку.

Потрібно уніфікувати законодавство про адміністративну відповідальність. Зараз, крім Кодексу України про адміністративні правопорушення, діє цілий ряд законодавчих актів, які встановили адміністративну відповідальність. При цьому склади одних і тих правопорушень у різних законодавчих актах викладені по-різному (наприклад, в КпАП і Митному Кодексі України). Все це утруднює застосування норм цього інституту адміністративного права, породжує справедливі докори з боку громадян.

Потребують перегляду передбачені в КпАП України види адміністративних стягнень. Поряд з такими адміністративними стягненнями, як виправні роботи, треба запровадити примусові громадські роботи. Адже виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок. Таким чином, це стягнення застосовується тільки до осіб, які постійно працюють.

У майбутньому Кодексі законів про адміністративні проступки слід посилити гарантії законності при провадженні у справах про адміністративні проступки. Зокрема, в ньому доцільно передбачити обов'язки правопорушника з'являтися на виклик для участі у розгляді справи про адміністративний проступок, давати свідчення щодо справи тощо, встановлення порядку відводу посадової особи, що розглядає справу про адміністративний проступок, перекладача, експерта.

56. Основні напрямки реформування інституту державної служби.

інститут державної служби в нашій країні було створено лише після проголошення незалежності. одним із пріоритетних напрямів адміністративної реформи в Україні, поряд зі структурними та функціональними перетвореннями у сфері виконавчої влади, є також реформування державно-службових відносин. Основними цілями і завданнями державної служби має бути охорона конституційного устрою, захист прав та свобод людини і громадянина, забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень, надання якісних адміністративних (управлінських) послуг громадянам.

Мають бути утверджені нові підходи до організації діяльності державних службовців. Необхідно встановити стандарти якості роботи державних службовців та їх поведінки у стосунках з громадянами

Іншим недоліком Закону є відсутність розподілу видів державної служби залежно від класифікації органів державної влади, інших державних інституцій та посад у них. У Законі немає жодного застереження щодо безпосередньої активної політичної діяльності державних службовців, хоча загальновідомо, що одним із головних принципів державної служби є політична нейтральність державних службовців, служіння їх суспільству в цілому, державі, а не окремим політичним силам.

Концепція адміністративної реформи в Україні передбачає, що державна служба має розвиватися на таких принципах: класифікації державних органів і посад державних службовців; визначення сфери державної служби і статусу державних службовців; конкурсності, об'єктивності, прозорості і гласності при прийнятті на державну службу та здійсненні службової кар'єри; вдосконалення адміністративної культури державних службовців та посилення суспільної довіри до них; правової захищеності та політичної нейтральності на державній службі; мотивації, стимулювання та заохочення державних службовців; професійної підготовки кадрів для державної служби; оп-тимізації структури управління державною службою

. Необхідно дати чітку класифікацію посад в органах державної влади (політична, судова, службова), що зробить можливим визначити поняття "політична посада" і "державний політичний діяч", "службова посада" та "служба в органах державної влади", уникнути існуючої нині термінологічної плутанини у визначеннях "службовець" і "посадова особа".

Державну службу необхідно зробити загальнодержавною, цілісною на всій території України. Для цього необхідно передбачити утворення нової системи управління державною службою

Таке управ.гіння може здійснюватися Радою державної служби, Державним секретарем Кабинету Міністрів України та Головним управлінням дер;«авної служби України (Головдержслужба.

Обов'язково має здійснюватися системний контроль за проходженням державної служби. Необхідно створити систему об'єктивної оцінки діяльності державних службовців. Серед основних критеріїв оцінки повинні бути продуктивність, ефектившсть, якість і своєчасність роботи. Така оцінка роботи державних службовців має бути постійною, а отже, її має здійснювати безпосередній керівник, щоб знати не лише рівень компетентності службовця (для чого є атестація), а й контролювати ставлення державного службовця до здійснення ним своїх обов'язків, якість виконання доручень.