
- •1. Адміністративне право в системі права України.
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права.
- •3. Предмет адміністративного права
- •4.Метод адміністративного права.
- •5.Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права
- •6.Джерела адміністративного права та їх загальна характеристика. Основні законопроектні роботиу галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно – правові норми: поняття, види та особливості.
- •8.Дія адміністративної норми у часі, просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавстві срср і міжнародних договорів.
- •9. Поняття,види та основні тенденції систематизації адміністративного права.
- •10.Поняття,склад та види адміністративних правовідносин.
- •11.Поняття, риси та рівні державного управління.
- •12.Функції державного управління.
- •13. Принципи державного управління.
- •14.Поняття та види методів державного управління.
- •15. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги
- •17.Адміністративні послуги: поняття,правове регулювання, класифікація
- •18. Поняття та види суб’єктів адміністративно права.
- •19.Адміністративно – правовий статус громадян України.
- •20. Адміністративно – правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.
- •21. Міністерство як суб’єкт державного управління.
- •22.Служба як суб’єкт державного управління.
- •23. Агенство як суб’єкт адміністративного права.
- •24. Інспекція як суб’єкт адміністративного права.
- •25.Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом як суб’єкти державного управління.
- •26. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
- •27. Адміністративно – правовий статус органів місцевого самоврядування
- •28. Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права
- •29. Об'єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •30. Правові засади державної служби
- •31. Поняття, ознаки та види державної служби
- •32. Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права
- •33. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •34. Поняття та риси адміністративної відповідальності
- •35. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика
- •36. Ознаки та склад адміністративного проступку
- •37. Колективні суб’єкти(юридичні особи) як суб’єкти адміністративної відповідальності
- •38. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх
- •39. Поняття та особливості адміністративного примусу.
- •40. Характеристика заходів адміністративного попередження
- •41. Характеристика заходів адміністративного припинення
- •42. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •43. Порядок накладення адміністративних стягнень
- •44. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •45. Характеристика заходів адміністративно – процесуального забезпечення
- •46. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика
- •47. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •48. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду, відмінність адміністративного нагляду від прокурорського нагляду
- •49. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні
- •50. Право громадян на звернення та механізм його реалізації. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян
- •51. Поняття та правова природа адміністративної юстиції
- •55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •56. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •57. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •58. Кодифікація адміністративного права в умовах реформування .
- •59. Адміністративне право і адміністративно процесуальне право: проблеми співвідношення.
- •61. Організаційно-правове забезпечення управління житлово-комунальним господарством
- •62. . Організаційно-правові засади державного управління у галузі регіонального розвитку і будівництва.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі екології та природних ресурсів.
- •64. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •66. Організаційно-правові засади державного управління банківською справою.
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромислового комплексу і продовольства.
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі транспорту.
- •69.Організаційно правові засади державного управління у галузі зв’язку.
- •70. Організаційно-правові засади державного управління паливно-енергетичним комплексом.
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти.
- •73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки.
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоровя.
- •75.Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури.
- •76. . Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно-правові засади державного управління телебаченням і радіомовленням
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури і спорту.
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичних відносин.
- •82.Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони.
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ.
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у галузі юстиції.
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
- •87.Організаційно-правові засади державного управління у галузі цивільної оборони.
- •88. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки.
- •89. Організаційно-правові засади державного управління державною службою.
- •90. Організаційно-правові засади охорони державного кордону.
19.Адміністративно – правовий статус громадян України.
Громадяни — найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей. Людину, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнають в Україні найвищою соціальною цінністю.
Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, встановленого Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. та іншими законодавчими актами України.Правовий статус громадянина включає:а) основні (невід'ємні) права (або права й свободи людини і громадянина);б) комплекс прав і обов'язків, закріплених Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;в) гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм їх охорони державою.
До основних прав, крім невід'ємних (на життя, здоров'я, честь, гідність тощо), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.
Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом і характером його адміністративної правосуб'єктності, яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність.
Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративного права, мати права й обов'язки адміністративно-правового характеру. Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитися добровільно (оскільки така відмова не має юридичної сили). Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи й громадянина. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адміністративної правоздатності — права пересування, батьківських прав тощо.Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративна дієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Разом із тим, вона виникає і по досягненні 16-річного віку — одержання паспорта й дотримання правил паспортної системи, охорона природи тощо. Адміністративна дієздатність може наставати в деяких випадках і до досягнення 16-річного віку — право на працю.
20. Адміністративно – правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні регулює закон «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 p., а правовий статус біженців – закон «Про біженців» від 21 червня 2001 р.Іноземними громадянами визнаються особи, які належать до громадянства інших держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну для постійного проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці, які вчинили злочин, адміністративне чи інше правопорушення на території України, несуть відповідальність на загальних підставах.
Іноземець може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо:- дії іноземця грубо порушують законодавство про статус іноземців;- дії іноземця суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку;- коли це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.Особлива категорія іноземних громадян – глави і співробітники дипломатичних і консульських представництв та інші особи, що користуються привілеями та імунітетами. їх правове становище регламентують міжнародні угоди та акти внутрішнього законодавства.
Закон України «Про біженців» регулює правовий статус біженців в Україні та порядок його набуття.
Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п’яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.
Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Прикордонних військ України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами прикордонних військ до органу міграційної служби.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка досягла шістнадцяти років, посвідчення біженця. Дитині, розлученій з сім’єю, якій надано статус біженця, посвідчення біженця видається до досягнення шістнадцятирічного віку. Під час видачі посвідчення біженця довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.
Особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов’язана:
- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.
Статус біженця втрачається, якщо особа:
- добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
Статус біженця не надається особі:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені Законом «Про біженців», відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Ця норма не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).