Такі реакції гіперчутливості Coombs i Gell поділили на чотири типи:

1. Реакції анафілактичні, атопічні.

2. Реакції цитолітичні, цитотоксичні.                       

3. Реакції    імунних комплексів (гістотоксичні).

4. Реакції туберкулінового типу.

3. Гіперчутливість негайного типу (гнт)

 При гіперчутливості негайного типу відповідь на повторне введення антигену проявляеться досить швидко - через декілька хвилин (до 8 годин). Розрізняють три види реакції цього типу.

3.1. Реакції першого типу (анафілактичні, атопічні). Цей тип riперчутливості часто пов’язаний iз присутністю в крові IgE - peaгiнів i спостерігається при бронхіальній астмі, кропивниці, набряку Квінке, анафілактичному шоку тощо. При анафілактичних реакціях зустрічаються i анафілактичні антитіла IgG_r. Треба зауважити, що атопічні стани виникають тільки в людей i велике значення при цьому має спадковість i конституційний тип.

При первинному потраплянні алергена в організм синтезуються IgE, які адсорбуються на тучних клітинах (алергоцитах) i базофільних лейкоцитах. Алергоцити широко розповсюджені в тка­нинах організму, їх багато на слизових оболонках, стінках кровоносних судин. У цитоплазмі тучних клітин містяться численні гранули, наповнені комплексами біологічно активних речовин, що мають вирішальне значения у розвитку анафілактичних реакцій. Такі ж речовини, але в меншій кількості, мають i базофіли.

Сполучення IgE з цими клітинами відбувається за допомогою специфічних рецепторів R₁ i R₂ до епсілон ланцюга цього імуноглобуліну. Аналогічні рецептори наявні на макрофагах i тромбоци­тах. Кожна клітина має від 10⁴ до 10⁶ рецепторів, що дозволяе двом молекулам IgE з’єднуватись з однією молекулою антигена. При повторному контакті одна молекула антигена зв’язується з двома молекулами Ig Е, що обумовлює дегрануляцію алергоцитів. Цей процес відбувається досить швидко, протягом декількох секунд. Виявляється, що комплекс антигена з IgE спричиняє агрегацію протеїну, який утворює клітинний канал для вби-рання кальцію. У свою чергу внутріклітинне нагромадження кальцію дестабілізує клітинні гранули в тучних клітинах i базофілах шляхом стимуляції фосфоліпаз i протеїнкінази.

Другий механізм дегрануляції цих клітин полягає в підвищеній продукції внутріклітинного циклічного аденозинмонофосфату, який активує відповідні протеїнкінази. Кальцій також стимулює утворення актину, що сприяє пересуванню гранул до клітинних мембран, де вони виділяють свій вміст у позаклітинний простір. Дегрануляція тучних клітин i базофілів може відбуватися підчас приєднання до них специфічних антитіл i наступної активації системи комплементу. Але на відміну від механізму гіперчутли вості негайного типу, в даному випадку клітини руйнуються.

Дегрануляція супроводжується масивним викидом медіаторів, які локально діють на організм. Найважливішими медіаторами алергічних реакцій є гістамін, гепарин, базофільний каллікреін, лейкотриєни,    простагландин D₂, фактор активаціі тромбоцитів, фактор хемотаксису еозинофілів, фактор хемотаксису нейтрофілів тощо.

Фізіологічна дія гістаміну проявляється стимуляцією скорочення гладких м'язів трахеї, бронхів, кишечника i ендоепітеліальних залоз, а також підвищенні проникності судин шкіри та інших органів. Ці ефекти пригнічуютъся Н₁ - інгібіторами гістаміну. У той же час гicтамін здатний пригнічувати відповідь Т-клітин на антиген i диференціацію В-лімфоцитів. При короткочасній обробці гістаміном in vitro частина Т-клітин iз фенотипом CD-4 міняе свій фенотип на CD-8. Останнім часом все більше даних підтверджує те, що i навпаки Т-клітини здійснюють регуляторну функцію відносно тучних клітин i базофілів, сприяючи стимуляції біосинтезу гістаміну, збільшують кількість клонів тучних клітин із їx попередників у селезінці тощо.

Гeпapин тучних клітин в основному діє як антикоагулянт, водночас вiн стимулює мirpaцiю ендотеліальних клітин у капілярах, пригнічує дію комплементу, стимулює фагоцитоз.

Базофільний калікреїн, як i інші калікреїни, каталізує утво­рення кінінів, які змінюють тонус i проникність кровоносних судин, знижують кров’яний тиск, викликають секрецію медіаторів лейкоцитами. Одним iз найкраще вивчених кінінів є брадикідин.

Лейкотриєни (LTA₄, LTB₄, LTC₄, LTD₄, LTE₄) утворюються з арахідонової кислоти за участю 5-ліпоксигенази. Вони посилюють  скорочення гладких м’язів, посилюють проникливість судин, стимулюють міграцію клітин до вогнища запалення тощо.

Простагландин-D₂ скорочує гладкі м’язи бронхів, пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Фактор активації тромбоцитів викликає спазм бронхів, посилює проникність судин, стимулюе функціональну ак­тивність тромбоцитів, активує нейтрофіли, моноцити та еозинофіли.

Фактори хемотаксису еозинофілів i нейтрофілів виклика­ють еозинофілію, нейтрофілію.

У нормальних умовах вище названі медіатори сприяють розвитку захисної гострої запальної реакції (при цьому треба мати на увазі те, що компоненти комплементу СЗа i C5a - анафілатоксини теж активують тучні клітини, хоч i без участі рецепторів Ig E). В атопічних станах відбувається інтенсивне звільнення цих анафілатоксинів, що призводить до звуження просвіту бронхів i розширення кровоносних судин. Цей стан може бути небезпечним для життя. Біля 10% населення в тій чи іншій мipi стражда-ють від алергій на екзоалергени - квітковий пилок, лупу тварин, виділення кліщів тощо.

Контакт алергена з IgE, який адсорбувався в тканині бронхів, слизової носа i кон'юктиви, спричиняе виділення медіаторів i викликає симптоми астми абоciннoї лихоманки.

Значна увага в клініці приділяється xapчовій алергії. Контакт харчових алергенів із IgE, розміщеними на тучних клітинах шлунково-кишкового тракту, може призвести до місцевих анафілактичних реакцій, таких як блювота i діарея. Крім того, внаслідок вивільнення медіаторів підвищується проникність слизової кише­чника i всмоктування алергену. Алерген, що потрапив у кровоплин, утворює комплекси з антитілами, які відкладаються в суглобах або дифундують в інші органиi тканини, наприклад, шкіру чи легені, викликаючи додаткові місцеві реакції. Так, у сенсибілізованих людей полуниці можуть викликати кропивницю, а яйця - приступ астми.

3.2. Реакції цитотоксичні, цитолітичні. Ці реакції спостерігаються при переливанні крові та вживанні різних лікарських засобів.

ізоімунні реакції при переливанні крові: а) при переливанні групонесумісної крові ізогемаглютиніни зумовлюють склеювання введених еритроцитів, що приводить до їx лізису;

б) мати, в якої відсутній RhD, може бути сенсибілізована ери-троцитами дитини, які містять антигени Rh D. Сенсибілізація відбувається при народженні першої дитини, коли в результаті плацентарної кровотечі еритроцити дитини потрапляють у материнський кровотік. Антитіла, що утворюються проти еритроцитів - це в основному Ig G i під час наступних вагітностей здатні проходити через плаценту. Реакція цих антитіл з RhD антигеном еритроцитів плода обумовлює їx гемоліз у присутності комплементу, i у новонародженого виникае гемолітична хвороба.

Для профілактики цього стану i запобігання сенсибілізації ма­тері Rh D перед народженням першої дитини їй вводять невелику кількість анти Rh D антитіл (перед пологами). Крім того для попередження гемолітичної хвороби плоду при наступній вагітності практикується введення матері анти Rh D антитіл у першу добу після пологів.

Медикаментозні реакції. Різноманітні фармакологічні препа­рати i продукти їx деградації можуть зв'язуватися з тканинами i клітинами організму i тимcaмим із гаптенів перетворюються на повноцінні антигени, які індукують синтез антитіл, що реагують з ними. Часто це відбувається на поверхні форменних елементів крові. До утвореного комплексу антиген-антитіло приєднується комплемент, що обумовлює подальший лізис цих клітин i вивільнення біологічно активних субстанцій. Прикладами такого стану можуть бути гемолітична анемія внаслідок тривалого застосування фенацитину i агранулоцитоз під час вживання амідопірину тощо.

3.3. Реакції  імунокомплексні (феномен Артюса) супроводжуються утворенням імунних комплексів.

Досить часто зустрічаються випадки, коли організм тривалий час контактує з надлишком антигена. Це спостерігається при довготривалому перебуванні зopгaнiзмi мікроорганізму (персистентна інфекція), при синтезі аутоантитіл проти власних тканин тощо. У цьому випадку взаемодія антигену з антитілом приводить до утворення нерозчинних імунних комплексів-преципітатів, які здатні відкладатись на стінках кровоносних судин i блокувати циркуляцію крові, а це спричиняє порушення мікроциркуляції в даній ділянці. Якщо з такими комплексами зв'язуються компоненти комплемен­ту, то утворюються продукти розщеплення СЗа i C5a, які є анафілатоксинами. Ці речовини викликають виділення активних біологічних факторів із тучних клітин, які підвищують проникність судин i залучають у зону запалення поліморфноядерні лейкоцити, що фагоцитують ці комплекси. При цьому виділяється вміст лізосом (протеолітичні ферменти, ферменти, що утворюють кініни i полікатіонні білки), які зумовлюють місцеве пошкодження тканини i стимулюють запальний процес. Додатковий вплив можуть мати компоненти С5 i C7, що приєднуються до цього комплексу, а потім активують С8 i С9, викликаючи лізис. У деяких випадках трапляється агрегація тромбоцитів, яка зумовлює продукцію вазоактивних амінів, утворення мікротромбів i розвиток місцевої ішемії. Механізм цих реакцй показано на схемі

 

Прикладом таких реакцій с феномен Артюса. Артюс виявив, що внутрішкірне введения розчинного антигена гіперімунізованим кроликам спричиняє почервоніння шкіри, набряк, який досягае максимуму через 6-8 годин. Потім виникае геморагія, а через 48-72 години - некроз i утворюється виразка. На місці введення спостерігають інтенсивну інфільтрацію поліморфноядерними лейкоцитами.

Подібного типу реакції можуть розвиватися при багатьох за-хворюваннях, особливо при алергічних бронхопневмоніях, які виникають при контакті з антигенами актиноміцетів, грибів, дріжджів. Так, наприклад, у працівників ферм, які контактують із поцвілим сіном, i таким чином сенсибілізованих актиноміцетами, часто розвивається астматичний бронхіт. Вдихання спор грибів з пилом приводить до потраплення антигена в легені i розвитку реакції гіперчутливості, викликаної утворенням імунних комплексів. Подібна картина виникає i в людей, які розводять пташок: папужок, голубів. Антигеном у цьому випадку буде сироватковий білок, що міститься в екскрементах птахів. До таких захворювань належать i хвороба сироробів (алергени - спори грибків), хвороба хутрівників (білки лисячого хутра) тощо.

Часто імунокомплексні реакціi  обумовлені місцевим вивільненням антигена iз мікроорганізмів (при лікуванні сифілісу пеніциліном). Утворення розчинних імунних комплексів може призвести до сироватковоі хвороби i гломерулонефриту.

Сироваткова хвороба виникае при введенні значної дози чужорідної сироватки (наприклад, кінської протидифтерійної). Іноді через 6-8 днів після ін'єкції сироватки розвивається стан, який характеризується підвищенням температури, збільшенням лімфовузлів, генералізованою кропивницею i болючістю суглобів. У сироватці зменшується кількість комплементу як результат утворення розчинних комплексів антиген-антитіло при надлишку антигена. Розвитку сироваткової хвороби можна запобігати антагоністами гістаміну i серотоніну.

Судинне русло, особливо капілярна сітка, відіграючи важливу роль у фільтраціі, також є тим місцем, де можуть відкладатись iмyнні комплекси. Якраз цим iпояснюється ураження цент­ральної нервової системи при системному червоному вовчаку i склерозуючому паненцефаломіеліті.

Виявити стан сенсибілізації організму можна за допомогою клінічних алергічних проб.