Титутлка

Внутрішня титулка

Зміст

Вступ 2

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА СТИЛЮ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ. 6

1.Поняття професійного педагогічного спілкування, його особливості та види. 6

1.2. Поняття стилю педагогічного спілкування, характеристика стилів. 13

3. Умови успішного спілкування . Класифікація барєрів, що виникають у спілкуванні. 17

4.Вплив стилю педагогічного спілкування на ефективність навчання учнів. 22

РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОЧТЕЙ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 26

2.1. Організація дослідження. 26

2.2. Обгрунтування методики дослідження. 28

2.3. Аналіз і інтеграція результатів. 31

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

ДОДАТКИ 37

Вступ

Життя людини побудоване на основі безперервного динамізму слова, що є запорукою контакту із соціумом.Тому розвиток в сучасному суспільстві до вищої форми досконалості, зручності, практичності та універсальності не можливе без такого фактору як спілкування. Мовленнєвий чинник – саме те, що ставить нас на першу ланку посеред інших живих істот.

Рухаючись по часовій драбині свого життя, людина пізнає світ, своє призначення в ньому та його вплив на формування її особистості, що в більшій мірі спирається на комунікативну функцію.Однак, спілкуванню людина не вчиться цілеспрямовано ніколи і ніде. В Україні не має таких начальних закладів, в яких би вчили складному мистецтву спілкування.

Свого часу відомий французький льотчик і письменник Антуан де Сент-Екзюпері називав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Але в одному випадку – це “розкіш”, а в іншому – професійна необхідність.

Чому ж професійна необхідність? Перша із основних життєвих ланок людини – школа. Саме педагог, робота якого тісно пов’язана із спілкуванням, навчає нас необхідному. Вчитель носій інформації, завдання якого передати знання молодому поколінню, але це не так вже й просто.Кожен може бути вчителем, та не кожен зуміє передати свої знання.

Сказане дає підстави визначати власне спілкування як процес, породжений потребами людей у спільній діяльності. Так, у психологічному словнику під редакцією А. Петровського та М. Ярошевського поняття “спілкування” визначається як багатоплановий процес установлення і розвитку контактів між людьми, породженого їх потребами у спільній діяльності, або ж, в іншій редакції, як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, спричинена потребами спільної діяльності. Як бачимо, поняття “спілкування” тут виступає як таке, що є підпорядкованим категорії “діяльності”, похідним по відношенню до неї.

Проблема підвищення пізнавальної активності учнів у процесі навчання – дуже актуальна і складна проблема, яка охоплює різноманітні сторони процесу навчання і виховання, адже процес навчання і виховання ефективним є лише тоді коли обидві сторони навчального процесу проявлятимуть активність у своїй діяльності. Результативність процесу навчання значно залежить від особистості учня – від його можливостей, нахилів, здібностей, інтересу. Проте чи не найголовнішим чинником, який визначає рівень пізнавальної активності учнів у процесі навчання виступає саме особистість педагога, як керівника навчально-виховним процесом .

Тому актуальність обраної нами теми визначається тим, що тільки активна співпраця вчителя та учнів, яка заснована з одного боку на застосуванні вчителем оптимальних методів та прийомів навчання, а з іншого боку на активності пізнавальної діяльності учнів у здобутті знань може забезпечити ефективність навчального процесу. Дії, методи та прийоми, поведінка, відношення до уроку, стиль спілкування вчителя з учнями, які спонукають учня до старанного навчання, слугують засобами активізації пізнавальної діяльності. Тобто можна говорити, що ступінь пізнавальної активності школярів є реакцією на методи та прийоми роботи вчителя.

Проблему активізації пізнавальної діяльності розробляли психологи й педагоги, філософи й соціологи на всіх етапах розвитку школи. Зокрема, це – А.Занков, Д. Ельконін, Л. Виготський. Над пошуком форм, засобів, методів організації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення шкільного курсу біології працювали Є.П.Бруновт, Б.І.Коротяєв, А.І.Нікішов, П.І.Підкасистий, які обґрунтовують самостійну роботу як засіб пізнавальної діяльності школярів, Б.В.Всесвятський працював над розробкою методики підвищення творчої активності учнів при вивченні біології

Виходячи із актуальності проблеми. Темою курсової роботи є: «Психологічний аналіз стилів педагогічного спілкування».

Мета курсової роботи: є широкий психологічний аналіз стилів педагогічної діяльності, умов ефективного спілкування педагога та учнів, його компетентності та основних до культури спілкування.

Об’єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

1. Визначити сутність поняття професійного педагогічного спілкування.

2. Визначити особливості та види професійного педагогічного спілкування.

3. Дослідити підходи до визначення основних стилів у психологічній літературі.

4. В процесі аналізу вивчити основні умови успішного спілкування та подолання «бар’єрів», що виникають в процесі спілкування.

5. Дослідити сутність впливу стилю педагогічного спілкування на ефективність навчальної діяльності учнів.

Об’єкт дослідження: стилі педагогічної діяльності.

Предмет дослідження: психологічні стилі педагогічного спілкування.

В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що стилі педагогічного спілкування відображають усталені способи діяльності певного типу людини; мають тісний зв’язок із психологічними особливостями її мислення, прийняття рішень, вияву комунікативних властивостей тощо. Вони формуються і розвиваються у процесі взаємодії вчителя і учня.

Методологічною базою дослідження є загально наукові методи: аналіз та синтез, історичний та порівняльний методи.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 53 сторінки, основної частини – 46 сторінок

Розділ 1. Проблема стилю педагогічного спілкування в психологічній літературі.

1.Поняття професійного педагогічного спілкування, його особливості та види.

Всебічний розвиток особистості, ефективність якого залежить від якості діяльності педагога, базується на спілкуванні. Суспільство в якому знаходиться людина, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Комунікабельність складає основу педагогічної діяльності, що забезпечує обмін інформацією між людьми. Таким чином, спілкування – система багатофункціональна.

Педагогічне спілкування – це професійне спілкування педагога з учнями, спрямоване на створення психологічного клімату, оптимізацію навчальної діяльності.

Професійно - педагогічне спілкування – це прийоми і навички соціально -психологічної дії педагога і вихованців, зміст якого є обмін інформацією, надання виховної дії організації взаємин за допомогою комунікативних засобів.

Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому спілкування у руках вчителя має свою особливу структуру і характеризується інтенціональністю(наявність конкретної мети та специфічних мотивів), результативністю(міра збігу досягнутого результату з означеною метою) та нормативністю(необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування). На початковому етапі важливим є орієнтувати спілкування на аудиторію, або конкретного учня, відображати в матеріалі, що повідомляється, особисте відношення до того, про що йде мова, вибирати форми передачі інформації, мовні засоби і створювати ситуації спілкування, що диктується педагогічними завданнями, передбачати реакцію класу і окремих учнів, конкретизувати навчально-виховну інформацію по ходу спілкування, пристосувавши її до змінних ситуацій педагогічного процесу, враховувати індивідуальні особливості учнів.

У будь-якому спілкуванні, у тому числі і педагогічному, можна виділити дві сторони:відношення і взаємодія. Зовнішня частина(взаємодія) – ряд мовних і невербальних дій, а внутрішня частина(відношення) – система потреб, мотивів, інтересів, відчуттів. З урахуванням цих компонентів комунікативної діяльності кожен педагог організовує своєрідну взаємодію з учнями.

Спілкування виконує не тільки пізнавальну функцію, а й виступає своєрідним практичним людинознавством, оскільки за його допомогою особистість пізнає не тільки іншу людину, а й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; обмін ролями; співпереживання; самоутвердження; регулювання спільної діяльності; спонукання особистості до дії та взаємодії.

Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, який потребує творчого підходу. Виходячи із логіки навчально-виховного процесу, професійне спілкування має певну структуру, яка включає такі етапи:

1) моделювання, очікуваного спілкування з окремими вихованцями або дитячим колективом. Його здійснює педагог завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним;

2) організація початкового етапу спілкування потребує швидкого залучення вихованця, особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійснювалась через конкретну діяльність і спрямовувалась на діяльність, яка викликає в учнів інтерес;

3) керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, внесення необхідних корективів, врахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування;

4) аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення проведеної роботи з раніше визначеними завданнями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шляхів і засобів подолання виявлених помилок у майбутньому.

Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування:

1) конвенційний (від лат. соnvencionalis — відповідно до договору) — здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;

2) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;

3) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;

4) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";

5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;

6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;

7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

Види педагогічного спілкування.

1.Вербальне або мовленнєве спілкування — це засіб, пов'язаний з використанням мови. Іншими словами, мовленнєве спілкування — це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.

Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не тільки слухати, а й чути.

Важливими характеристиками вербального засобу спілкування, зокрема говоріння, є діалог та монолог. Монологічне мовлення — це розповідь однієї особи, а решта слухають, сприймають іїї повідомлення. Діалогічним називають мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями.

2. Невербальне спілкування (лат. manualis — ручний). Засобом спілкування є рухи рук (жести). Цей вид слугує доповненням до вербального спілкування. Він широко використовується людьми, які мають вади слуху. Та більшість людей, які повноцінно користуються словом, доповнює його жестами.

Австралійський спеціаліст "з мови рухів тіла" А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається лише 7 % інформації, зате за допомогою звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію тощо) — 38 %, міміки, жестів, пози — 55 %

І якщо раніше невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль, то нині психологи вважають, що вміння читати невербальні сигнали є важливою умовою ефективного спілкування. Чому? Наше ставлення до інших нерідко формується під впливом першого враження, а воно є результатом дії невербальних сигналів — ходи, виразу обличчя, поглядів, манери триматися, жестів, стилю одягу та ін. На думку американських дослідників, для формування першого образу співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин [221, с. 229]. Крім того, невербальні сигнали спонтанні, несвідомі і тому завжди щирі. Вміння користуватися цим арсеналом невербальної комунікації сприяє формуванню культури спілкування.

Ставлення людини до співрозмовника добре передає його поза. Якщо один співрозмовник тягнеться до іншого, ловить його погляд, робить скуті жести, то можна сказати, що підлеглий прилаштовується знизу до свого начальника. Якщо людина намагається виглядати вищою за свого співрозмовника, споглядає на нього зверху, демонструє самовпевненість, то можна сказати, що вона грає роль покровителя. Якщо обидва співрозмовники (навіть незалежно від зросту, віку) тримаються спокійно, впевнено, демонструють повагу одне до одного, то вони прилаштовуються нарівні. Цікаво, що людина, яка з повагою ставиться до співрозмовника, повертається до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати, — то стоятиме напівобернувшись. Якщо одна людина начебто віддзеркалює позу іншої, вона демонструє свою згоду з нею. Певний психологічний стан людини передають такі пози, як "іти з високо піднятою головою", "розправити плечі", або, навпаки, "стояти на напівзігнутих ногах".

Є кілька положень голови, які передають настрій та ставлення співрозмовника. Так, якщо голова у нього поставлена прямо і він робить маленькі кивки нею, отже, він уважно слухає. Якщо співрозмовник нахилив голову трохи вбік, це означає, що у нього прокинувся інтерес до предмета розмови. Якщо ж він нахилив голову вниз, то це означає, що він ставиться до розмови негативно, навіть осуджуючи.

Міміка — це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають психологічний її стан у певний момент часу [229, ч. 1, с. 255]. Пантоміміка — це система виразних рухів людини, за допомогою яких вона демонструє іншим людям свій внутрішній психофізіологічний стан, або показує своє особисте ставлення до того, що відбувається з нею та навколо неї

3. Матеріальне спілкування. Одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.). За допомогою цього виду спілкування багатьох людей різної статі, професій, родинних зв'язків перетворюються на своєрідних, інколи навіть незнайомих партнерів.

Наприклад, мама учениці приготувала пиріжки, коли та збиралася у туристичний похід. Смакуючи пиріжки за багато кілометрів від домівки, дочка своєрідно спілкується з мамою.

4. Технічне спілкування: радіо, телебачення, кіно, телефон та ін. Тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, з колективом, зближуючи між собою багатьох людей.

Наприклад, президент країни виступає по радіо чи по телебаченню. Син навчається далеко від дому і час від часу телефонує своїм батькам.

5. Біоенергетичне спілкування. Пов'язане зі сприйняттям біологічних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Кожна людина у своєму житті, напевне, відчувала вплив біологічної енергії своїх рідних на відстані. Особливо це стосується матерів, батьків. Подібний вплив викликає в одного із партнерів певну психоемоційну реакцію. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує у собі багато загадок.