8. Розрахунок собівартості програмного продукту

Собівартість програмного продукту – це виражені в грошовій формі витрати на його розробку і, при необхідності, реалізацію.

В собівартість програмного продукту входять наступні елементи:

1. Основна заробітна плата виконавців робіт по створенню програмного продукту.

2. Додаткова заробітна плата виконавців робіт по створенню програмного продукту.

3. Нарахування на заробітну плату (єдиний соціальний податок).

4. Витрати на утримання та експлуатацію ПЕОМ, які відносяться до даного програмного продукту.

5. Інші витрати.

Форма калькуляції витрат на розробку програмного продукту приведена в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1

Калькуляція собівартості програмного продукту

Статті калькуляції	Сума (грн)
Основна заробітна плата
Додаткова заробітна плата
Нарахування на заробітну плату
Матеріальні витрати
Витрати електроенергії
Нарахована амортизація
Витрати на оренду
Виробнича собівартість
Інші витрати
Повна собівартість

9. Розрахунок ціни

Ціна формується за рахунок наступних компонентів:

Ц=С+П,

де С – собівартості програмного продукту,

П – прибуток, який беремо в розмірі 35 % від собівартості.

Підставляючи значення у формулу, визначаємо ціну програмного продукту.

10. Розрахунок техніко-економічних показників програмного продукту

В ринкових умовах національної економіки прибуток від розробки і впровадження нововведень розглядається як показник ефективності діяльності виробничих, науково-дослідницьких, навчальних і других організацій. Економічний ефект розробленого програмного продукту як у сфері розробки, так і в сфері використання можна виміряти додатковим прибутком.

В цілому для визначення результату від впровадження розробки розраховується економічний ефект, який і означає отриманий результат. Для проведення таких розрахунків необхідно користуватися методом мінімуму приведених витрат.

Річний економічний ефект, отриманий внаслідок нового програмного продукту (Э_н) розраховується за формулою:

Э_н = (Са + Ен*Ка) – (Сп + Ен*Кп),

С_н, С_а – собівартість нового і аналогічного програмного продукту (грн),

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (0,15).

Проте даний метод є поширеним і разом з тим досить загальним. Його застосовують більше при удосконаленні різних технологічних процесів на виробництві, тобто там, де є база порівняння. Дані розробки є певною мірою оригінальними і в силу їх завдання не можуть повторюватися, то в нашому випадку застосування даного методу недоцільно.

Для оцінки економічної ефективності розробки даного проекту варто розрахувати наступні показники:

1. Розрахунковий коефіцієнт ефективності капітальних вкладень:

Ер = П/К,

де П – прибуток,

К – капітальні вкладення.

2. Термін окупності капітальних вкладень:

Ток. = 1/ Ер ,

де Ер – розрахунковий коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Варто зауважити, що згідно нормативів термін окупності не повинен перевищувати 6,7 років. Проте, враховуючи дані розробки, а саме, те, що програмні продукти швидко втрачають можна встановити норматив в межах до 2 років.

Висновки. Отже, провівши розрахунки витрат на розробку програмного продукту, можна зробити висновки, що даний проект доцільно впроваджувати за умови його успішної реалізації. Оскільки розрахунковий коефіцієнт ефективності капітальних вкладень становить, наприклад, 0,6 (тобто більше за нормативний), а термін окупності знаходиться в межах норми – 1,7 роки (нормативний становить 2-2,5 років).