46/ Архівна система це сукупність основоположних принципів організації архівної справи, способів технологій її ведення, що забезпечують цілісність та координованість функціонування архівних установ.

Архівна система має конкретно-історичний зміст, є похідною від суспільно-державного ладу, національно-культурних традицій, регулюється законодавчими актами і функціонує в правовому полі.

За принципами побудови та характером управління архівні системи поділяють на дві групи:

            централізовані;

            децентралізовані.

Найпоширенішими є мішані системи з елементами централізму і децентралізму. Провідною тенденцією розвитку архівних систем кінця XX ст. є децентралізація, демократизація архівної справи, що відповідає процесам світової інтеграції, розвиткові комунікацій та інформаційних систем.

При цьому важливо зауважити, що архівна система України складалася історично. Із відновленням державної незалежності України в її архівній системі сталися істотні зміни, пов'язані з відродженням національних традицій.

При вивченні цієї теми необхідно враховувати те, що визначальним етапом реформування архівної системи України стало прийняття Верховною Радою України Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи», який унормував єдині основи побудови системи архівних установ.

45/ В кінці XVIII ст. і особливо в першій половині XIX ст. в Росії виявляється криза феодально-кріпосницьких відносин, в надрах яких зароджувалися елементи капіталістичного укладу.  На початку XIX ст. уряд Олександра I (1801 -1825) було змушене під тиском об'єктивних обставин приступити до модернізації країни. У зв'язку з цим було проведено ряд реформ державного управління.  У 1811 р . було прийнято «Загальна установа міністерств», яке регламентувало структуру та всі напрями діяльності міністерств, у тому числі і обов'язкове створення при міністерствах архівів. Малося на увазі, що архіви будуть існувати при кожному департаменті міністерства і підпорядковуватися безпосередньо директору департаменту. На практиці це рішення призвело до створення великої кількості і дробности відомчих архівів. Міністерські архіви опинилися без єдиного керівництва, що й було зафіксовано в1820 р . в указі Сенату.  Багато документів, особливо в Москві, загинуло у Вітчизняну війну 1812 р . Так, багато справ Колегії іноземних справ, Разрядно-Сенатського, Помісної-Вотчинного і Межового архівів були знищені або зіпсовані французами. Впорядкування збережених справ відбувалося в наступні десятиліття вкрай повільно.  На початку XIX ст. у Військовому міністерстві було створено два історичних архіву: Військово-топографічне справа (пізніше отримав назву Військово-вчений архів) і Московське відділення інспекторського департаменту (пізніше називався архів Головного штабу). Замість Державного архіву Колегії закордонних справ у червні 1834 р . був створений Державний архів Міністерства закордонних справ. Найважливіша подія відбулася в 1852 р ., Коли був створений Московський архів Міністерства юстиції (МАМЮ), так як згодом саме цей архів став своєрідним методичним центром, що визначав роботу архівів.  Реформування судової системи Росії призвело до створення спеціальних судових органів.  Всі ці зміни позначилися і на стані архівної сфери в країні.  Таким чином, починаючи з другої чверті XIX ст. в ряді найбільш важливих міністерств відбувається концентрація документів і створення єдиного архіву.  У 1820 р . «Загальне губернське установа» регламентувало створення архіву при кожному місцевому закладі, але брак фінансів, пристосованих приміщень і підготовлених для архівної роботи чиновників на практиці призводив до того, що архіви на місцях були в занедбаному стані, тому багато документів загинули. [3, с.94-95]