55. Вимоги до оформлення вихідних відомостей. Норми редагування змісту видань.

Вимоги до авторських рукописів підручників, навчальних посібників і монографій

Для оформлення видавництвом вихідних відомостей видання автор подає:

На титульній сторінці:

1. ім’я автора (авторів) у називному відмінку, у тій формі, яку встановлює сам автор, напр.: Дмитро Заячук, Д. Заячук, Д. М. Заячук;

2. заголовок (назву) видання;

3. ім’я відповідального редактора («Відповідальний редактор NN», «За редакцією NN»);

4. відомості про повторне видання (перевидання); перевидання може бути доповненим, виправленим, розширеним або стереотипним;

5. для навчальних видань – відомості про надання грифу Міносвіти або НМР університету.

внизу на титульній сторінці повинно бути підтвердження готовності рукопису до видання дослівно такого змісту:

Формули, цитати, тексти перекладів, ілюстрації, цифровий та інший фактичний матеріал і бібліографічні відомості перевірено, зауваження рецензентів ураховано.

Дата Автор(и) (підпис)

6. шифр зберігання видання: ББК, авторський знак, УДК. Згадані шифри отримують у відділі бібліографії Науково-технічної бібліотеки університету;

7. для складання макету анотованої каталожної картки подають анотацію (за міждержавним ГОСТ 7.9-95СИБИД «Реферат и аннотация. Общие требования»). Анотація має складатися з 10–12 рядків, до 500 друкованих знаків.

56. Редакторське опрацювання завершальної частини видання. Редакційні вимоги до приміток і коментарів.

На етапі першого читання практика редагування виробила ще один перевірений часом методичний прийом, до якого варто звикати молодому працівнику видавництва відразу, – редакторські помітки на полях авторського оригіналу.

Уважний перегляд таких поміток маститих редакторів, що їх можна віднайти в архівах видавництв чи відомих письменників, дає добру поживу для з’ясування важливості й потрібності цієї складової методики редакторської праці. Проставляються вони зазвичай на фоні підкреслень, знаків оклику чи запитання біля проблемних місць у тексті й за обсягом здебільшого досить лаконічні й конкретні: “Уточнити”, “Перевірити в словнику”, “Немає логіки”, “Повтор”, “Непереконливо”, “Невдалий приклад”, “Стиль викладу”, “Розширити думку”, “Чому застарілі цифрові дані?”, “Скоротити”, “Плагіат” тощо. Інколи редакторські помітки на полях авторського оригіналу мають форму короткого коментарю: “Автор сам собі суперечить”, “Здається, списано з (такої-то) книги”, “Проконсультуватися з фахівцем”, “Цей фрагмент доцільно перенести в наступний розділ” і т. ін.

Такі та подібні помітки також краще робити відразу, під час першого читання, особливо коли аналізується твір великого обсягу. Вони виявляться надто важливими і корисними для подальшої роботи з оригіналом у кількох випадках:

• при підготовці редакторського висновку чи внутрішньої рецензії;

• під час розмови з автором щодо необхідності доопрацювання роботи;

• у процесі власне редагування.

Таким чином, перше читання дає змогу редакторові зробити ґрунтовний аналіз твору та визначити міру майбутнього втручання в текст, види редагування, які слід буде застосувати, а також обсяги різних видів техніки правки.

Існують різні точки зору на порядок проведення та складові редакторського аналізу. А. Мільчин наводить у своєму підручнику загальну схему такого аналізу. Особливість її в тому, що вона занадто деталізована (займає цілі три книжкові сторінки зменшеного шрифту). Загальна схема складається із трьох підсхем (ознайомлювального читання, рецензійного або оцінювального читання, шліфувального читання). Під час ознайомлювального читання учений пропонує редакторам акцентувати основну увагу на осмисленні всього тексту в цілому, визначенні читацького та функціонального призначення. Етап рецензійного (оцінювального) читання, на думку вченого, має бути більше зорієнтований на виділення й аналіз крупних структурних одиниць тексту. А на останньому етапі – шліфувального читання – акцент має робитися на аналізі й оцінці нижчих структурних одиниць тексту.

Послідовність редакторських дій у конкретиці проведення редакторського аналізу твору: аналіз змісту; аналіз структури; аналіз мови та стилю; цілісний та вибірковий аналіз тексту за окремими структурними одиницями.