5. Головні особливості джерел права сучасних національних правових систем.

Теоретично узагальнюючи ми можемо заключити, що в сучасних державах основними джерелами права чи формами офіційного вираження і закріплення позитивного права виступають наступні види:

1. Закони чи інші нормативно-правові акти, які приймаються уповноваженими державними органами чи загальнонародним голосуванням (це наприклад: Парламент, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства)

2. Судові прецеденти чи інша правотворча роль судової практики.

3. Релігійні джерела: Біблія, Коран, Сунна...

4. Звичаї та традиції, які склалися в практиці спілкування громадян в політичних, економічних, сімейних цивільних та інших відносин.

5. Загальновизнані принципи міжнародного права та міжнародні договори, пакти, конвенції, ратифіковані у встановленому порядку відповідними державами.

6. Загальновизнані основи, надпозитивні принципи права, наприклад, загальновизнані принципи права ЄС.

7. Правова доктрина, тобто, праці відомих юристів (Англія, мусульманські Країни арабського Сходу).

Дивлячись на цю багатоманітність джерел права ми повинні знати, що в кожній національній правовій системі існує своя ієрархія джерел права, одні з них визнаються вищими по юридичній силі та значенню, інші - як похідні, другорядні; треті зовсім не визнаються у якості джерел права.

Ці відмінності залежать від особливостей історичного розвитку, національної культури та економічного укладу життя.

Розглянемо їх детальніше.

Англосаксонська правова сім'я

До англосаксонської правової сім'ї, яку також часто називають сім'я ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА (common law) відноситься Англія, США, Канада, Австрія, та ін. Англія - родоначальниця цієї сім'ї.

В Англії та інших країнах в якості головного джерела визначається судовий прецедент.

В англійській правовій традиції сформувалося загальне правило, згідно з яким суд при вирішенні будь-якої справи є формально пов'язаним з рішенням по аналогічному питанню, яке було винесено вищестоящим судом.

Іншим важливим джерелом права є "право справедливості", яке сформувалося з рішень лорд-канцлера (міністра юстиції), який діяв від імені короля та королівської ради. Піддані Британської корони отримали право звертатись до лорд-канцлера, як до вищої судової інстанції з проханням - "вчинити милосердя по совісті та суті", не звертаючи уваги на судові прецеденти та формальні юридичні процедури.

Третім важливим джерелом права в Англії визначається правова доктрина, тобто юридичні труди визнаних, видатних юристів. Визнання правової доктрини у якості джерела права сформувалось у XVII та XVIII століттях. Судді при вирішенні прав, особливо складних питань, мають право звертатися до праць відомих юристів, і посилаючись на їх думку, вирішувати справу.

Закон також визнається джерелом права в Англії та інших державах загального права, але він має значно менше значення. В Англії право визначають так: "Право - це те, що про нього скажуть судді".

Таким чином, ми можемо визначити головну рису сім’ї загального права: закон не є джерелом, тобто право формується не в сфері політики. Право в значній мірі відокремлено від політики. Це складає важливі умови для підкорення держави приписам права (правова держава).

Романо-германська правова сім'я

В цілому в традиціях країн романо-германської правової сім’ї важливим джерелом визнаються закони парламентів та інші нормативні акти органів державної влади. Але це не означає невизнання інших джерел: судового прецеденту, звичаїв, доктрини. Існує специфіка їх застосування в судовій практиці.

Наприклад, у Франції, де дуже розвинута система адміністративного права та адміністративної юстиції, грають велику роль судові рішення адміністративних суддів та прецедентів - рішень Державної Ради Франції (вищої інстанції в системі адміністративної юстиції).

Визначається також важлива роль правової доктрини.

Потрібно також підкреслити той факт, що в цих державах існують судові органи Конституційного контролю, рішення яких також визнаються судовими прецедентами, які мають нормативне значення.

Взагалі, в країнах ЄС джерелом права визнається право ЄС, яке по визначенню юристів і політиків є зібранням судових та адміністративних прецедентів.