ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. ПОНЯТТЯ ФОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. 3

  3

2. ВИДИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ. 7

3. Зміни уявлень про закон у вітчизняній та зарубіжній науці 13

Право - надзвичайно складний соціальний феномен, що охоплює комплекс взаємопов’язаних елементів. Важливою формою існування права виступають нормативно-правові акти. Юридична наука розглядає їх як джерела права, кожен із яких в концентрованому вигляді втілює в собі всі властиві праву якості, причому в специфічній, нормативно-структурованій формі [1, с. 123]. Одним із найважливіших джерел права є закон. Цей нормативно-правовий акт, якщо він відображає глибинні й гуманістичні цінності, відповідає закономірностям суспільного розвитку, може виконувати роль інструмента державного управління й гаранта справедливості, законних прав і інтересів членів суспільства. 13

4. Співвідношення понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” 23

5. ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА 30

СУЧАСНИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. 30

ВИСНОВОК. 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.

Провідна роль у створенні ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності з загальнолюдськими цінностями з урахуванням історичної й національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Та все ж питома вага підзаконних нормативних актів, особливо відомчого характеру, в системі нормативно-правового регулювання все ще залишається домінуючою. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина.

У зв’язку з цим актуальним є подальший пошук шляхів підвищення ролі закону як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме закон має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.

1. Поняття форми та джерела права.

 

В процесі формування права норми, які створюються, висловлюються у будь-якій формі, приймають формальну визначеність. У цьому питанні будуть розглянуті різні форми права.

В юридичній літературі питання "форми права" є близьким з поняттям "джерела права" та часто ототожнюються з ним. Тому необхідно розглядати значення цих понять та їх співвідношення, так як для юристів-практиків, співробітників міліції розуміння такого співвідношення важливо для правильного застосування норм права.

Перед усім, необхідно мати на увазі, що в зміст цих понять вкладається значення в залежності від того, в якому контексті вони використовуються.

Значення понять "форми права".

1. Внутрішня форма норми права - це її структура /гіпотеза, диспозиція, санкція/.

2. Зовнішня форма норми права - стаття або група статей нормативно-правового акту, в яких відображена ця норма.

3. Форма права - спосіб встановлення правових норм /нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий прецедент, договір нормативного змісту/.

Причому, нормативно-правовий акт, судовий прецедент, правовий звичай та договір нормативного змісту називають інколи джерелами права. Але термін "джерела права" має не єдине значення:

Значення поняття "джерела права":

1. Нормативно-правовий акт, судовий (адміністративний) прецедент, правовий звичай, договір нормативного змісту, релігійний акт (в країнах рильгійно-традиційного права) - як документи, які містять в собі правові норми, із котрих норми "витягуються" як із джерела для реалізації.

2. Явища, які породжують правові норми та право: відносини, які потребують правового регулювання, правові принципи, загальнолюдські цінності, правосвідомість і т. п.

Тобто ці явища є початком, джерелом формування права, правових норм.

Як бачимо, поняття "форма права" та "джерело права" не однозначні і кожне із них вживається у різних значеннях.

Але одне із найбільш уживаних значень даних термінів співпадають, тому часто під формою або джерелом права розуміються способи зовнішнього, документального вираження права:

• нормативно-правовий акт;

- судовий (адміністративний) прецедент;

- правовий звичай;

• договір нормативного змісту;

• релігійний акт.

Далі ці розглянуті терміни будуть вживатися як синоніми, тільки в цьому значенні.

Розглянемо різновиди форм /джерел/ права.

1. Нормативно-правовий акт - це найбільш розповсюджена форма права в Світі. Він складається державним органом по визначеним правилам та в регламентованому порядку, інакше кажучи, є результатом правотворчості. Одне із найбільш коротких визначень цієї форми права виглядає таким чином:

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, який містить встановлені норми права.

Таке визначення, в силу своєї стислості, потребує роз'яснення:

- мається на увазі, що цей акт містить знову встановлені або змінені норми права, так як він є результатом правотворчості;

- нормативно-правовий акт можуть встановлювати не тільки органи держави, але й посадові особи /наприклад: Президент, як вища посадова особа держави, видає Укази/.

Види нормативно-правових актів будуть розглянуті у 3-му питанні.

2. Договір нормативного змісту - наступна по важливості форма права. Цей договір також письмовий документ, який містить в собі норми права. Але встановлюється він не одним, а двома або декількома суб'єктами, тому він і називається договором між цими суб'єктами. Виходячи із цього визначення такої форми права виглядає таким чином:

Договір нормативного змісту - це письмовий документ, який містить норми права, встановлені за згодою двох або декількох суб'єктів правовідносин. Прикладом можуть послужити міжнародно-правові договори, колективні договори. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 р.

3. Правовий звичай - це правило поведінки, яке склалося стихійно протягом тривалого часу, увійшло у звичку і котре затверджено та охороняється державою.

Ця форма права відрізняється від звичаю тим, що використання його як загальнообов'язкового правила поведінки санкціоноване і охороняється державою. Правовий звичай був першим джерелом /формою/ права, який регулював відносини в період становлення державності. За своєю природою він носить консервативний характер, закріплюючи те, що склалося у процесі довгої суспільної практики. На даний час правові звичаї зустрічаються в морському праві, де закріплюється, наприклад, "звичаї даного порту".

4. Судовий /або адміністративний/ прецедент - це рішення конкретної юридичної справи, винесене судовим або іншим компетентним органом держави, і яке є обов'язковим для рішення подібних справ у майбутньому. Судовий прецедент використовується тоді, коли має місце прогалини у правовому регулюванні або є необхідність в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом закріплено право нормотворчості, тобто офіційного формування правових норм. Судовий прецедент в якості джерела права характерний для англосаксонської правової системи.

Основним джерелом /формою/ права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який докладно розглядається у наступному питанні.

5. Релігійний акт – це найбільш поширена форма права у клерикальних країнах, - де на державному рівні існує офіційна пануюча релігія, а церква і держава зрощені. Прикладом можуть виступати переважна більшість країн з панівним мусульманським віросповіданням, із християнських – Ватікан, як державо-подібне утворення, а також деякі інші. В цих країнах релігійні акти поділяються на дві групи: релігійні першоджерела ( на приклад, Коран, Сунна, Біблія) та акти тлмачення першоджерел (на приклад, іджма, кійяс, декреції Папи Римського тощо). Релігійні джерела, якправило, мають вищу силу за інші форми права в цих країнах.

Поняття "джерело права" та "форма права" мають декілька значень. Найбільш розповсюджене значення цих двох понять - способи зовнішнього документального оформлення права. Найбільш типові п’ять таких способів зовнішнього вираження права:

• судовий прецедент;

• правовий звичай;

• нормативно-правовий акт;

• договір нормативного змісту;

• релігійний акт.