7. Еволюція й людина. Закони екології

Людина оволоділа вогнем, що зробило її незалежною від кліма­ту, й у боротьбі за існування перемагала завдяки не силі, а розуму. Краще виживали ті племена, в яких були не тільки дужі, а іі досвідчені. Саме такі, мабуть, і додуматися вирощувати їстівні рос лини замість того, щоб збирати їх, і приручили диких звірів замість полювати на них. О гак людина взяла еволюційний процес у межах окремих видів у свої руки.

Унаслідок цілеспрямованого добору фенотип свійських тварин або ж культурних рослин іноді змінювався так, що їх не можна було впізнати, однак усе одно вони зберігали генну та хромосомну структуру, характерну для їхніх пращурів. Людина творила не види, а сорти й породи.

Першими жертвами людини, на думку вчених, стали мамонти, гігантські олені та носороги (лісовий і шерстистий) — постійна здо­бич у полюванні. А за останні три століття з нашого світу пішло 34 види ссавців, 84 вили птахів, а кількість зниклих видів комах та рослин обчислюється вже тисячами.

Мандрівний голуб. Зграї цих птахів, здіймаючись у височінь, застува­ли сонце, а сідаючи на гілки, ламали їх. Індіанці впольовували стільки дичи­ни, скільки погребували, й мандрівних голубів від того не меншало. Та зайшлі європейці почали використовувати птахів як живі мішені й навіть спилювали дерева з гніздовищами, щоб зібрати тлустих пташенят, які ще не вміли літати ось наслідок: якщо 1810 р. тільки одна колонія в Південній Америці налічувала 2 230 272 000 особин, то 1909 р. було обіцяно велику винагороду тому, хто покаже, де мешкає хоч би одна пара мандрівних го­лубів. Гроші не дісталися нікому: голуб, який 1914 р. помер у зоопарку міста Цинциннаїі, був останнім.

Сирена. Тіло цієї істоти, яку ще називають морською коровою, сягало 8 м завдовжки і важило до 40 і. Стада сирен мирно паслися біля північних берегів, коли на них натрапила експедиція В. Беринга. Зі щоденника його помічника Степлера можна дізнатись, яким поживним і смачним було моло­ко морської корови, й як багато його надоювали. Та слідом за першопрохідцями на Північ прийшли мисливці, й через 20 років лише два скеле­ти в одному з найбільших світових музеїв — Британському — нагадують, що жила колись на світі велетенська морська корова, з якою людина повелася так жорстоко.

Ці дві істоти потрапили разом з іншими до Чорного списку книги печалі, бо еволюція не має ходу назад, а відтак знищене на нашій планеті вже ніколи не відродиться. Є ще Червоні книги: в них зазначено істоти, які ще з нами, однак можуть зникнути, якщо їх не взяти під охорону.

Пугач. Його крик імітували наші пращури-запорожці, оповіщаючи що наближається свій, Скільки колись цих птахів було в Україні! Та вже в на­родній пісні «Ой не пугай, пугаченьку» звучать тривожні мотиви: птах скар­житься, що йому «ніде гнізда звити, малих діток виглядіти...» Найбільшої шкоди пугачу завдало розорювання не дуже придатних для землеробства ділянок (вибалків, ярів) та застосування пестицидів. І цього птаха тепер не просто зустріти в природі. Взято під охорону місця гніздування, там навіть чисіити ліси заборонено, та як же складно врятувати пугача! В Україні його меншає й меншає...

Рогач. Чи щастило кому побачити біля старого дуба цього величезно­го жука з довгими рогами? Життя його коротке — три-чотири тижні, але насичене подіями. Навіть турніри на честь прекрасних дам ці жуки влашто­вують: б'ються не на шпатах, звісно, як середньовічні лицарі, а на рогах. Жертв не буває, але видовище то цікаве. Тільки хто ж його тепер спо­стерігає? Рогачі практично позводилися.

Прагнучи пристосувати довкілля до своїх потреб, людина не відчула , як потрапила в пастку: зміни в природі починають загро­жувати самому її існуванню. Згадаймо аварію на Чорнобильській АЕС. Якщо землетрус зруйнує місто, воно відродиться за кілька років. А туї на століття, можливо, на тисячоліття покинуто сільсь­когосподарські угіддя, пишні міста, мальовничі села.

У XIX ст. людина сприймала природу за майстерню, де можна скільки завгодно порядкувати, в XX ст. — збагнула, що вона — не над природою, а саме в ній. Є складовою величезної піраміди, яка становить ієрархія всього живого, й поводитися людині належить так, щоб кожен здобуток її розуму водночас був і здобутком природи.

За останні десятиліття сформувалася екологія — комплексна нау­ка про виживання в довкіллі, завдання якої — пізнання законів розвитку й функціонування біосфери під впливом природних і антропогенних факторів, а також визначення шляхів ефективного співіснування техносфери й біосфери. Головний предмет досліджень екології — взає­мозв’язки організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем. Як ви знаєте, живі системи підлягають усім законам природи, іі ви з ними вже ознайомились. І все-таки с сенс виокремити закони, які можна назвати екологічними. Ви їх знаєте - ми лише підсумуємо відоме. Це:

• закон динамічної рівноваги;

• закон генетичної різноманітності живого;

• закон фізико-хімічної єдності живих систем;

• закон обов ’язкового заповнення екологічної ніші.

Отже, історичність живих систем — не щось абстрактне, а оче­видна реальність, яка зробила їх такими, які вони є.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ПРИРОДНИЧИХ НАУК

Лекція

На тему: ,, Еукаріоти. Частина 2 ”.

Виконала:

Студентка VI курсу

Біологічного факультету

Дяченко Т.С.

Черкаси 2014

План.

1. Походження грибів, їх будова та значення.

2. Характерні ознаки міксоміцетів.

3. Тварини, їх функції, будова органів та їх систем.