3. Еволюція: докази та сумніви. Неодарвінізм

Ніхто з учених не сумнівається що в різні геологічні епохи прояви життя були різними. Наприклад, будові тюленячого ласта, кротячої лапи, пташино­го крила й людської руки схожа, а це наводить на думку, що всі ці кінцівки походять від якоїсь однієї прадавньої форми. Однак ніхто не може пояснити, як риб’ячий плавець перетворився на лапу ящірки з кігтями, а потім на ногу, приміром, кози з копитом, бо перехідних форм не знайдено, а отже, й відповідні гени на Землі не працювали.

На якомусь етапі розвитку ембріон людини дуже схожий на за­родок риби, амфібії, рептилії, птаха — всі вони однаково мають Голівку, тулубну й хвостову частини, зачатки кінцівок, а обабіч тіла — зачатки зябер. Це теж доказ еволюції в дарвінівському розумінні: мовляв, кожна істота в своєму індивідуальному розвиткові повто­рю». історичний шлях розвитку свою виду. В цьому суть закону, який у XIX ст. сформулювати двоє німецьких учених: Ф. Мюллер і Е. Геккель. Але й тут усіх ознак попередників не знайдено.

На підставі вивчення викопних решток вибудовано схему ево­люції людини, починаючи від мавпоподібного предка пітекантропа: наступні етапи — синантроп, неандерталець, кроманьйонець. Пер­ший дуже схожий на мавпу, а останній цілком міг би загубитися в натовпі наших сучасників, не привернувши особливої уваги. Та чи не були то «паралельні лінії», які не витримали конкуренції з лю­диною. Чому менш досконалі мавпи вижили, а пітекантроп чи си­нантроп — ні? Адже, за Дарвіном, маю б бути навпаки...

Ось як він завер­шує свою книжку «Походження видів...»: «Цікаво стояти на густо порослому березі, вкритому численними різноманітними рослинами, і птахами, які співають у кущах, із комахами, черв яками, які повзають у сирій землі, й думати, що всі ці прекрасно збудовані юрми були створені завдяки законам, які діють і тепер дов­кола... Є якась велич в уявленнях про те, що життя з його різними ви­явами. Творець від самого початку вдихнув лише в кілька форм або навіть в одну... І з такого простого початку розвивався й розви­вається нескінченна кількість найпрекрасніших і найдивовижніших форм» Дарвінівська теорія з часом трансформувалася в неодарвінізм. Найпростіше його означення таке: неодарвінізм — еволюційна кон­цепція, в основі якої лежить уявлення про те, що добір може відбува­тися на етапі зародкового розвитку. Термін запропонував німецький учений А. Вейсман (1887). Зусиллями багатьох учених неодарвінізм у 30-х роках XX ст. розвинувся в синтетичну теорію еволюції, згідно з якою найпершими факторами еволюційного процесу с мутації і природний добір ознак, визначених генетично, р Учення про часовий поступ живого світу незавершене. Воно підійшло до нового етапу свого розвитку, завдання якого — пізнан­ня рушійних процесів еволюційних перетворень і пошук способів керування ними.

Хамелеон (а) і цейлонська деревна яшірка агама (б): вони далекослоріднені. але їхній зовнішній вигляд подібний. Скелет кіниівки хамелеона (в), який належить ло плазунів, і кус-куса (г) — деревного ссавця, що мешкає в Новій Гвінеї: кінцівками обидві тварини охоплюють гілки дерев — звідси й подібність